Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.07.2015 у справі № 1570/2343/2012
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/24872/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдинг»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 р.

у справі № 1570/2343/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдинг»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Миронівське насіння»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдинг» (далі - позивач, ТОВ «Агропрайм Холдинг») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Ізмаїльська ОДПІ Одеської області), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Миронівське насіння» (далі - третя особа, ТОВ «Миронівське насіння»), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2012 р. № 0000082250 та № 0000092250.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 р., у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Також, відповідач подав до суду клопотання про заміну Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на її правонаступника, - Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони в судове засідання 15.07.2015 р. не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином, скаргу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 21.02.2012 р. по 27.02.2012 р., на підставі направлень від 21.02.2012 р. № 283, № 284, відповідно до запиту від 17.01.2012 р. № 799/10/2301, наказу від 20.02.2012 р. № 321 та згідно із підпунктом 78.1.1 пункту78.1 статті 78 Податкового кодексу України посадовими особами Ізмаїльської ОДПІ Одеської області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агропрайм Холдинг» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «Миронівське насіння», за результатами якої складено акт від 03.03.2012 р. № 0013/2250/36233605 та зроблено висновок про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин із ТОВ «Миронівське насіння» та порушення позивачем вимог: - пункту 186.1 статті 186, пунктів198.1, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2011 року та, відповідно, від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, який переноситься до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 144 060 грн. по декларації за травень 2011 року; - пунктів 200.1,200.14 статті 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого завищено суму бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів на 48 260 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість, яке було враховано у збільшенні суми податкового боргу з податку на 95 800 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.03.2012 р. були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000082250, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 95 800 грн. та № 0000092250, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 48 260 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 24 130 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 03.03.2012 р. № 0013/2250/36233605 підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «Миронівське насіння», оскільки, за твердженнями відповідача, правочин укладений позивачем з вказаним контрагентом не спричиняє реального настання правових наслідків обумовлених ним,вказані висновки податкового органу ґрунтувались на висновках акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 27.12.2011 р. № 16870/23-07/36854301 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Миронівське насіння» з дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ фірма «Сат Імекс» за травень 2011 року», відповідно до яких у суб'єкта господарювання - ТОВ «Миронівське насіння» відсутні необхідні умов для здійснення господарської діяльності.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані протиправними та не підлягають скасуванню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема: - рух активів у процесі здійснення господарської операції; - установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; - установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Ухвалюючи судові рішення по справі, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими але не вичерпними.

В даному випадку висновок про нереальність проведених позивачем зі своїм контрагентом-постачальником спірних господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірні суми податкового кредиту, судами попередніх інстанцій було зроблено здебільшого на підставі обставин встановлених у акті податкової перевірки позивача та з посиланням на матеріали податкових перевірок його контрагента-постачальника.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Відповідні обставини попередніми судовими інстанціями не досліджувалися взагалі

Касаційна ж інстанція згідно з частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Здійснити заміну Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на її правонаступника, - Ізмаїльську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм Холдинг» - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30.07.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 р. у справі № 1570/2343/2012 - скасувати.

Справу № 1570/2343/2012 направити на новий судовий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько

Судді підпис І.О. Бухтіярова, підпис М.І. Костенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
14.07.2015
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
№ 1570/2343/2012
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задоволено частково, рішення першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Це рішення суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію