Ухвала Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі № 2а-1670/4566/12
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2014 р. м. Київ К/800/18851/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В. Ланченко Л.В.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 року

по справі № 2а-1670/4566/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна фірма «Приватбуд»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-будівельна фірма «Приватбуд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2012 року № 0009912301/900 та № 0009932301/901.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.10.2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами перевірки встановлено порушення ТОВ «ПБФ «Приватбуд» п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 138.8.1 п. 138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, пп.7.2.1 п. 7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп.9.10.2 п.9.10 ст.9, пп. «а» п.19.2 ст. 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV).

На підставі висновків перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 03.07.2012 року № 0009912301/900, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 1262544,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 23173250,00 грн. та № 0009932301/901, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 1096651,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 25352975,00 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - видаткові накладні, довіреності на отримання товару, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та ін.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.1, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону № 168/97-ВР, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону № 168/97-ВР, п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, в той же час, акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податку у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.

Таким чином, позивач документально підтвердив свої витрати та податковий кредит з ПДВ, а саме: договорами зі своїми контрагентами (постачальниками); рахунками від постачальників на оплату товарно-матеріальних цінностей; накладними від постачальників на отримання товарно-матеріальних цінностей; актами постачальників на передачу послуг та виконання робіт; податковими накладним від постачальників на отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг); виписками банку та платіжними дорученнями, що підтверджують оплату за отримані товари (робіт, послуг).

Придбаний товар був оприбуткований на складі позивача та в подальшому використаний у власній господарській діяльності, що підтверджується копіями накладних на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів. Придбані у контрагентів товари були використані у господарській діяльності ТОВ «ПФБ «Приватбуд» для виробництва готової продукції, а саме - товарного бетону та виробів із залізобетону. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач здійснює реалізацію продукції власного виробництва, відвантаження кожної одиниці виробленої продукції підтверджується первинними документами та сертифікатами якості.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, правомірність вчинених правочинів між позивачем та ПП «Градко» підтверджені постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2011 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ч. 1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету зумовлює відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 року по справі № 2а-1670/4566/12 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підпис Голубєва Г.К.

Судді підпис Карась О.В. підпис Ланченко Л.В.

Ухвала складена у повному обсязі 18.07.2014 р.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
15.07.2014
ПІБ судді:
Голубєва Г.К.
Реєстраційний № рішення
2а-1670/4566/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Скаргу контролюючого органу залишено без задоволення. Рішення суду апеляційної інстанцій залишено без змін. Справу повернуто до першої інстанції.
Подальше оскарження
не оскаржувалось у ВСУ
Замовити персональну презентацію