Ухвала Вищого адміністративного суду України від 14.05.2014 у справі № 10/83«Д»
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/9991/14879/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого  - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі

на постанову Господарського суду Житомирської області від 12.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011

по справі №10/83«Д»

за позовом Державної податкової інспекції у місті Житомирі

до Приватного підприємця ОСОБА_1, Приватного підприємства «Пегас»

про стягнення суми.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду Житомирської області від 12.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011, у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у місті Житомирі до Приватного підприємця ОСОБА_1, Приватного підприємства «Пегас» про стягнення суми - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у місті Житомирі 12.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду Житомирської області від 12.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Житомирі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, статті 208 Господарського кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Житомирі проведено позапланову перевірку Приватного підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства, правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати податків в бюджет під час фінансових взаєморозрахунків з Приватним підприємством «Пегас».

Перевіркою встановлено, що між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Пегас» було укладено договори на транспортне обслуговування від 01.06.2003 та від 02.01.2004.

Виконання сторонами зобов'язань по договору підтверджується: оприбуткуванням Приватним підприємцем ОСОБА_1 отриманих послуг по обліку підприємства; отриманими від Приватного підприємства «Пегас» податковими накладними; відображенням суми вказаної угоди Приватним підприємцем ОСОБА_1 в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та її занесенням до податкового кредиту Декларацій по податку на додану вартість у відповідних періодах; платіжними дорученнями.

Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 21.08.2004 визнано недійсними установчі документи Приватного підприємства «Пегас» з моменту їх перереєстрації від 18.11.2002.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на момент ухвалення судових рішень у справі Цивільний кодекс Української РСР не діяв, причинний зв'язок між прийняттям судом рішення про визнання недійсними установчих документів підприємства та наявністю умислу на укладення угоди завідомо суперечній інтересам держави та суспільства відсутній, а позивачем пропущено строк для застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Так, Цивільний кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій, аналогічних тим, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР.

За змістом частини другої статті 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Окрім того, положення статті 49 Цивільного кодексу Української РСР у будь-якому випадку не можуть бути застосовані до правовідносин за договором від 02.01.2004, оскільки вони виникли після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Господарський кодекс України, який набрав чинності 01.01.2004, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені статтею 208 Господарського кодексу України.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203 та частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Укладення спірних договорів відбулося 01.06.2003 та 02.01.2004, а позовна заява була подана до суду лише в липні 2005 року, тобто вимога про застосування санкцій, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України, була заявлена за межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 цього Кодексу.

Окрім того, зміст спірних договорів не суперечить актам цивільного законодавства, оскільки судами не встановлено фактів, які б свідчили про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Житомирської області від 12.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 по справі №10/83«Д» залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна

Судді: __________________ Л.І. Бившева  __________________ А.М. Лосєв

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
14.05.2014
ПІБ судді:
Шипуліна Т.М.
Реєстраційний № рішення
10/83«Д»
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкової інспекції, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду в Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію