Ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.11.2015 у справі № 2а-11542/11/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2015 р. м. Київ К/9991/61643/12 К/9991/61929/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представників позивача Букуєвої О.О., Козленко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби та Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012

по справі № 2а-11542/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

третя особа Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень - рішень від 24.03.2011 № 0000932307/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 1 979 369,00 грн., за штрафними санкціями - 494 842,00 грн. та від 24.03.2011 № 0000491705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників за основним платежем у розмірі 49 670,19 грн., за штрафними санкціями - 12 417,55 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено частково, оскаржуване повідомлення-рішення від 24.03.2011 № 0000491705 скасовано, в решті позову відмо?влено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Товариство також, не погодившись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, до Вищого адміністративного суду України також подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 0110.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2010, за підсумками якої складено акт від 04.03.2011 № 2157/23-07/21681926 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 7.3 ст. 7 та п. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 1 9793 69,00 грн. та податок з доходів фізичних осіб на суму 49 670,19 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення норм законодавства обґрунтовано тим, що позивам ненараховано податкове зобов'язання з ПДВ з операцій по безоплатній передачі відходів зернових, що утворились в результаті доробки обмолоченого насіння гібридів кукурудзи, для використання на корм тваринам. Крім того, позивачем, на думку контролюючого органу, неправомірно застосовано ставку оподаткування у розмірі 15 % замість 30 % при визначенні суми податку з доходів фізичних осіб при виплаті заробітної плати фізичній особі не резиденту.

За змістом ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, задовольняючи позовні вимоги Товариства в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 24.03.2011 № 0000491705, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку з податку з доходів найманих працівників, суди виходили з того, що працівник позивача - іноземець проживає на території України та працює тривалий час відповідно до трудового договору, а отже його доход має оподаткуватись за ставкою саме 15 %.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у позивача, на підставі трудового договору від 01.06.2008 та дозволу на працевлаштування від 18.07.2008, виданого Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, працював громадянин Російської Федерації ОСОБА_7, який має тимчасову посвідку на постійне проживання, що була видана 13.01.2009, повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу від 03.03.2010 №4176/10/17-116.

Так, відповідно до пп. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень п. 1.3 ст. 1 вказаного Закону доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Згідно з пп. 9.11.3 п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" якщо зазначені у пп. 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст. Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно зі з п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної п. 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 Закону.

Відповідно до пп. 1.1.20 п. 1.1 ст. 1 Закону України фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. Якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України. Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України. Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права. Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Таким чином враховуючи, що позивачем підтверджено (в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії Тимчасових посвідок на тимчасове проживання та Дозволів на працевлаштування видані Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України), що працівник позивача - іноземець проживає на території України та працює тривалий час (з 01.06.2008) відповідно до трудового договору, суд погоджується з висновками судів про безпідставність тверджень контролюючого органу щодо необхідності застосування ставки оподаткування податком з доходів фізичних осіб у розмірі 30 % при виплаті заробітної плати ОСОБА_7

Щодо збільшення Товариству суму грошового зобов'язання з ПДВ, згідно оскаржуваного податкового повідомлення - рішень від 24.03.2011 № 0000932307/0 суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відходи", відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Тобто відходи за своєю суттю фактично не підлягають подальшій участі у господарських операціях, і не можуть розглядатись як об'єкти поставки, оскільки не мають подальшого використання і підлягають утилізації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач здійснює виробництво готової продукції із батьківських ліній - гібридів насіння кукурудзи, реалізація якого здійснюється відповідно до укладених договорів поставки.

Виробництво гібридів насіння кукурудзи із батьківських ліній на замовлення Товариства здійснювало ПАТ "Райз Максимко", згідно Договору про надання послуг від 05.05.2009 № МТО/01, за умовами якого позивач доручає, а ПАТ "Райз Максимко" зобов'язується на не ексклюзивній основі виробити для Товариства комерційне насіння кукурудзи, використовуючи батьківські лінії, надані для цього Товариством, згідно з інструкціями позивача та його стандартами якості. Вартість робіт з виробництва гібридів за умовами договору становить 36 470 051,40 грн.

Відповідно до вказаного Договору Товариство є єдиним та ексклюзивним власником батьківських ліній, комерційного насіння та врожаю насіння на кожному етапі виробництва, переробки та зберігання, а ПАТ "Райз Максимко" зобов'язується передати позивачу сертифіковане, оброблене і розфасоване в мішки комерційне насіння та надати звіт про завершення виробництва.

Пунктом 7.3 ст. 7 Договору щодо насіння, яке не відповідає стандартам якості, визначено, що виконавець зобов'язується знищити за свій рахунок все насіння, вироблене за цим договором, яке в будь-який час не відповідає стандартам якості позивача, виконавець зобов'язується знищити таке насіння у спосіб, що затверджений позивачем і гарантує, що знищене насіння ніколи не використовуватиметься для посіву, повідомить Товариство про будь-яке насіння, що має бути знищене згідно з цим положенням і дозволить позивачу бути присутнім під час знищення.

Відповідно до Акту виконавцем були проведені роботи з виробництва гібридного насіння, вартість виконаних робіт без ПДВ склала 30 391 709,51 грн.

Актом доробки гібридного насіння кукурудзи від 09.02.2010, який затверджений позивачем та ПАТ "Райз Максимко", Зорянською філією останнього, було виконано відповідні роботи по доробці гібридного насіння кукурудзи: калібрування, протруювання, тарювання в мішки в кількості: каліброване насіння - 1 666 596 кг., відходи зернові - 815 226 кг. та відходи мертві - 11 754 кг.

Відходи зернові, що утворились в результаті доробки обмолоченого насіння гібридів кукурудзи за даними бухгалтерського обліку позивача оприбутковані не були.

Відповідно до акту № 1 утилізації зерновідходів від 05.05.2009, складеного 26.02.2010 та підписаного позивачем та ПАТ"Райз Максимко", було здійснено утилізацію зерновідходів, що були отримані в результаті виробництва насіння та зерновідходів, які не відповідають стандартам згідно додатку № 2 до Договору, згідно рекомендацій позивача, шляхом змішування вибракуваного, некондиційного насіння кукурудзи різних гібридів та зерновідходів після доробки, шляхом подачі даного насіння в бункери насипом по 180 тон та подальшої передачі для використання на корм тваринам у кількості 826 980,5 кг.

На підставі вищезазначеного, суди дійшли висновку, що позивачем не було проведено знищення (утилізацію) отриманого зерна, яке не відповідає стандартам позивача, а фактично було здійснено переведення вказаного зерна у кількості 826 980,5 кг до нижчої категорії, шляхом передачі його на кормові цілі, при цьому позивачем також було порушено і порядок такого переведення з огляду на відсутність відповідних лабораторних висновків, тобто позивачем фактично було здійснено безоплатну передачу зерна, а відповідно Товариство повинно було сплатити ПДВ у розмірі 20 % бази оподаткування, яка визначалась виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Проте суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Як вбачається з позовної заяви та касаційної скарги, позивач стверджує, що фактично відходи зернові, що утворились в результаті доробки обмолоченого насіння гібридів кукурудзи, в кількості 785 636 кг. (96 % від загального об'єму відходів) були утилізовані шляхом вивезення на сміттєзвалище і лише 41 344 кг. (4 %) передано на корм тваринам. На підтвердження зазначеного позивачем до суду було надано копії акту списання від 30.08.2010 №88, реєстру відвантаження зерновідходів на сміттєзвалище, накладних, відомостей витрат кормів. Вказані документи містяться в матеріалах справи. Проте суди попередніх інстанцій в процесі судового розгляду не дослідили та не надали належну правову оцінку вказаним обставинам, а отже належним чином не встановили всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, суди дійшли передчасно висновку щодо вирішення спору, не врахувавши вищезазначене та не давши належної оцінки усім доводам та доказам, які знаходяться в матеріалах справи, та на які позивач посилався як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в частині вирішення спору щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 24.03.2011 № 0000932307/0, вказаним вимогам не відповідають.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і які правові норми належить застосувати до вказаних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 по справі № 2а-11542/11/2670 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 24.03.2011 № 0000932307/0 скасувати та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер А.О. Рибченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.11.2015
ПІБ судді:
Карась О.В.
Реєстраційний № рішення
2а-11542/11/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, а платника податку – задоволено частково, скасовано рішення першої та апеляційної інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині, що стосується ПДВ.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію