Ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.05.2015 у справі № 815/130/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.05.2015р. м. Київ К/800/57050/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисенко І.В.

суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову та ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013

у справі № 815/130/13-а

за позовом Державного підприємства «Одеський морський торгівельний порт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби

про визнання недійсної та скасування податкової консультації ,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Одеський морський торговельний порт» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби України, в якому просить визнати недійсною та скасувати податкову консультацію Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі Державної податкової служби України №16544/10/25-0/7 від 05.12.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Одесі ДПС України з листом (вих. №03/8323 від 27.11.2012) про надання податкової консультації з питання, чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість передача майна в межах договору управління майновими правами, якщо згідно п.п.14.1.191 Податкового кодексу України вказана операція не підпадає під визначення «постачання товару».

Відповідачем надана податкова консультація №16544/10/25-0/7 від 05.12.2012, відповідно до якої податковий орган роз'яснив, що передача в управління майна і його повернення з управління оподатковується податком на додану вартість, як власником майна при його передачі, так і управителем такого майна, при його поверненні. Крім цього, операції з надання управителем власнику майна управлінських послуг також оподатковуються податком на додану вартість у загальновстановленому порядку.

Вирішую справу по суті та задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що висновок податкової консультації не відповідає нормам чинного законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.14.1.172 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковою консультацією є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

За змістом пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в листі №03/8323 від 27.11.2012 про надання податкової консультації позивача поставлено питання, чи є об'єктом оподаткування податком на додану вартість передача майна в межах договору управління майновими правами, якщо згідно пп.14.1.191 Податкового кодексу України вказана операція не підпадає під визначення «постачання товару». При цьому зазначається, що за умовами договору передання майна в управління не тягне за собою перехід права власності на таке майно до управителя, управитель не є довірчим власником цього майна, власником залишається установник управління.

Надаючи податкову консультацію, відповідач виходив з того, що базою оподаткування для товарів/ послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку встановленому ст.188 Податкового кодексу України. Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/ отримання товарів/ послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/ послуги, визначається за правилами, встановленими ст.187, ст.198 Податкового кодексу України. З огляду на наведене, відповідач дійшов висновку, що передача в управління майна і його повернення з управління оподатковується податком на додану вартість, як власником майна при його передачі, так і управителем такого майна, при його поверненні. Крім цього, операції з надання управителем власнику майна управлінських послуг також оподатковуються податком на додану вартість в загальновстановленому порядку.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Отже, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою операції з поставки товару є перехід права власності на відповідний товар від покупця до продавця товару.

За змістом п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів/ послуг, що передаються/отримуються у межах договорів комісії (консигнації), поруки, довірчого управління, є вартість постачання цих товарів, визначена у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Дата збільшення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податку, що здійснюють постачання/ отримання товарів/ послуг у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів та без права власності на такі товари/ послуги, визначається за правилами, встановленими статтями 187 і 198 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Згідно ч.5 ст.1033 Цивільного кодексу України управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в цілях визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість обов'язковою ознакою господарської операції, зокрема, є постачання товару.

Між тим, кваліфікуючою ознакою постачання товару є передача права власності на такий товар, що може бути здійснено власником, який для цілей визначення об'єкта оподаткування є постачальником товару та, відповідно, в якого виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість. При цьому, положення п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України зобов'язують платника податку, який здійснює постачання у межах договорів, зокрема, договору довірчого управління, визначити податкові зобов'язання за правилом першої події в порядку, передбаченому ст.187 цього Кодексу.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вимоги п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України застосовуються до операцій, які передбачають уповноваження іншої особи на здійснення операцій з постачання товару в межах укладених договорів, зокрема, договору довірчого управління. Тобто, положення даної статті Податкового кодексу України застосовуються до господарських операцій з постачання товару, за умовами яких перехід права власності на такий товар відбувається від продавця до покупця через посередника.

Таким чином, положення п.189.4 ст.189 Податкового кодексу України не застосовуються до господарських операцій в яких відсутній факт постачання товару, тобто перехід права власності на товар, який постачається через посередника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, в листі-зверненні про надання податкової консультації позивачем зазначено, що умови договору передання майна в управління не передбачають перехід права власності на таке майно до управителя, управитель не є довірчим власником цього майна, власником залишається установник управління.

З огляду на вищенаведене та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що у випадку, коли управитель майна не набуває права власності на передане в довірче управління майно за умовами договору довірчого управляння майновими правами, то, в такому випадку, операції з передачі майна в управління без уповноваження управителя на подальше його відчуження не підпадають під визначення «постачання товарів» в розумінні пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а тому не є об'єктом оподаткування в порядку, передбаченому п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що надана відповідачем податкова консультація не відповідає положенням чинного законодавства, та, як наслідок, щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль, О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
12.05.2015
ПІБ судді:
Борисенко І.В.
Реєстраційний № рішення
815/130/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення суду касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію