Ухвала Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 у справі № 2а/2570/744/2011
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/7430/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Нечитайло О.М.

Суддів Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року

у справі №2а/2570/744/2011

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 16 березня 2011 року позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2010 року № 0003741720/0 та № 0003751720/0.

Київський апеляційний адміністративний суду постановою від 29 листопада 2011 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2010 року, про що склав акт від 18 серпня 2010 року № 1143/17-219/НОМЕР_1, яким встановив порушення позивачем вимог статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем завищено чистий дохід за 2008 рік на 62 516,78 грн. та за півріччя 2009 року на 7 250,00 грн., а також підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 26 146,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 09 вересня 2010 року № 0003741720/0, яким позивачу визначив суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9 857,07 грн. та № 0003751720/0, яким визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 219,00 грн., з яких 26 146,00 грн. за основним платежем та 13 073,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Що стосується спірного податкового повідомлення-рішення від 09 вересня 2010 року №0003741720/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9 857,07 грн., суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначився щодо його правомірності з огляду на наступне.

З акту перевірки вбачається, що позивач у період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2009 року здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, яка регулюється Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». З 01 липня 2008 року по 30 серпня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року позивач здійснював підприємницьку діяльність із застосуванням загальної системи оподаткування, обліку та звітності, порядок регулювання якої здійснюється розділом ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян».

Перевіркою правильності визначення позивачем витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, виявлено розбіжності за ІІІ - ІV квартали 2008 року на 62 516,78 грн. та півріччя 2009 року на 7 250,00 грн.

За приписами розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Відповідно до частини 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Частиною 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» визначено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, для цілей визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від зайняття підприємницькою діяльністю законодавством передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пунктом 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу викладених норм вбачається, що фізична особа-підприємець формує свої витрати згідно вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим має право включити у валові витрати відповідні витрати, пов'язані із господарською діяльністю та підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими документами .

З огляду на відсутність у позивача відповідних первинних документів, які б підтверджували понесені ним витрати за ІІІ - ІV квартали 2008 року та півріччя 2009 року на підставі яких формувались показники сукупного чистого доходу, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку стосовно правомірності визначення податковим органом податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 9 857,07 грн. спірним податковим повідомленням-рішенням.

Також судом апеляційної інстанції зроблено обґрунтований висновок про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0003751720/0, яким податковий орган визначив податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 219,00 грн.

Так, перевіркою достовірності відображених позивачем показників у поданих деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10 - 17) за перевіряємий період встановлено їх завищення на 26 146,00 грн.

За висновками податкового органу, позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту перевіряємого періоду суми податку на додану вартість, сплачені у ціні придбаних товарів, які не підтверджені первинними документами у розмірі 26 146,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 10 липня 2008 року позивачем (Отримувач) було укладено договір постачання №010708/14-01 з ПП «БФ «ТЕН» (Постачальник), за умовами якого останній зобов'язався передати у власність отримувача обладнання, визначене у додатку №1 до договору, а отримувач - прийняти та оплатити його.

На підставі отриманої від ПП «БФ «ТЕН» податкової накладної від 15 липня 2008 року позивачем суму податку на додану вартість у розмірі 15 040,20 грн. включено до складу податкового кредиту липня 2008 року.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм, право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

На думку позивача, наявність належним чином оформленої податкової накладної є свідченням реальності спірної господарської операції та її відповідності господарській меті платника податків.

Водночас, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податкову вигоду (податковий кредит) , є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). За відсутності факту придбання товарів чи послуг витрати на сплату податку на додану вартість не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

Отже, за встановленого факту формального складення вказаних первинних документів, судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок що включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні придбаного у ТОВ «БФ «ТЕН» товару, є безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про правомірність донарахування позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 219,00 грн.

Що стосується доводів скаржника про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень через наявність процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та/або проведенні перевірки, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив що такі порушення не можуть бути обставиною, яка звільняє платника податків від відповідальності за невиконання його податкового обов'язку.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі №2а/2570/744/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Нечитайло О.М.

Судді Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
11.03.2015
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
2а/2570/744/2011
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги платника податків. Рішення суду апеляційної інстанції залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію