Ухвала Вищого адміністративного суду України від 11.03.2015 у справі № 810/1314/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2015р. м. Київ К/800/48142/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Бухтіярової І.О.,

Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Бортницького Ю.В.,

представника відповідача Ступака Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року

у справі № 810/1314/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еколайф» (далі - позивач, ТОВ «Еколайф»)

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Васильківська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Еколайф» звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом до Васильківської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 року № 0000382201 та № 0000392201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд. Посилається на неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 16.01.2013 року по 22.01.2013 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо правомірності формування від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту за жовтень 2012 року та правильності відображення в податковому обліку кредиторської заборгованості за неоплачені послуги за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 29.01.2013 року № 216/22-01/31856409, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 1 686 557,00 гривень; п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачем завищено від'ємне значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 1 338 538,00 гривень.

Як свідчать матеріали акту перевірки підставою для зазначених висновків слугували твердження відповідача, що згідно наданого до перевірки журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» станом на 31.10.2012 року за позивачем обліковується неоплачена кредиторська заборгованість на загальну суму 8 619 725,33 гривень, у тому числі на суму 8 031 228,00 гривень, яка залишається непогашеною понад 1095 днів, що у розумінні абз. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України є безнадійною заборгованістю.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 року: № 0000382201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 686 557,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 421 639,00 гривень; № 0000392201, яким позивачу зменшено розмірі від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 338 538,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Приписами пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.

За змістом статей 256 та 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У розумінні ч. 1 та ч. 3 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Як вірно зауважено судами попередніх інстанцій, податковим органом під час проведення перевірки, складання акту та до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень надані позивачем договори та первинні документи не досліджувались.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Тульчинський маслосирзавод» (продавець) укладено договір від 08.05.2007 року № 01 про поставку молочної продукції, за умовами якого грошові кошти у якості розрахунку за продукцію повинні були перераховуватись покупцем протягом 90 банківських днів з дня постачання товару.

В подальшому, зокрема, 11.02.2010 року між сторонами вказаного договору укладено додаткову угоду № 2, яка є невід'мною частиною договору № 01. Згідно якої усі платежі покупець має право здійснювати протягом 1095 календарних днів з дати постачання товару.

При дослідженні судами наявних у матеріалах справи податкових накладних, отриманих позивачем за результатами виконання умов договору, судами встановлено, що продукція відвантажувалась (постачалась) у період з 27.02.2008 року по 22.12.2008 року на загальну суму 8 038 530,00 гривень, з яких позивачем сплачено на користь постачальника 7302,00 гривні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності доводів податкового органу про наявність у позивача безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки строк позовної давності в 3 роки на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних рішень не сплив, так як останній рахується починаючи з дня спливу передбаченого договором строку розрахунків за поставлену продукцію у 1095 днів.

На підставі викладеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що висновки відповідача про завищення від'ємного значення податку на додану вартість та заниження податку на прибуток є безпідставними та носять характер припущень, оскільки доводи про наявність у позивача безнадійної заборгованості спростовано наявними у матеріалах справи доказами, а тому правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Еколайф».

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 року у справі № 810/1314/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова

Судді: (підпис) М.І. Костенко, (підпис) І.В. Приходько

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
11.03.2015
ПІБ судді:
Бухтіярова І.О.
Реєстраційний № рішення
810/1314/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкової інспекції, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду в Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію