Ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.09.2014 у справі № 2-а-3138/10/2170
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

10 вересня 2014 року м. Київ К/9991/35046/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012

у справі № 2-а-3138/10/2170

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012, задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 (надалі - позивач, ОСОБА_4) до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.05.2010 № 0005971700/0 та № 0005981700/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 здійснює нотаріальну діяльність у Цюрупинському районному нотаріальному окрузі Херсонської області на підставі свідоцтва на право зайняття нотаріальною діяльністю, виданого 01 серпня 1993 року № 1420, і є платником податку з доходів фізичних осіб.

31.03.2009 позивач подав до ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС податкову декларацію про доходи, одержані з 01 січня по 31 грудня 2008 року.

Позивач надавала до ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС платіжне доручення № 2 від 30.01.2009, а також документи, які свідчили про звернення ОСОБА_4 до Господарського суду Херсонської області. Проте, такі документи не були прийняті податковим органом до уваги. В період з серпня по жовтень 2009 року на вимогу ДПІ позивач сплатила до бюджету суму 22 400 грн.

Вважаючи простроченим термін сплати узгодженого податкового зобов'язання, ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС винесено податкові повідомлення-рішення від 20.05.2010 № 0005971700/0, № 0005981700/0, якими позивачу нараховано штрафні санкції за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання у розмірі 1 297,49 грн. та 1 809,81 грн. відповідно.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У разі якщо платник податків не сплачує самостійно визначену суму податкового зобов'язання, у терміни, визначені ст. 5 вказаного Закону, така сума визнається сумою боргу, а платник податків несе відповідальність у вигляді штрафу відповідно до загальних термінів затримки, передбачених положеннями пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 та нарахування пені згідно пп.16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 січня 2009 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було надано до ХФ ЗАТ КБ «Західінкомбанк» для виконання платіжне доручення № 2 по перерахуванню за ОСОБА_4, приватного нотаріуса, податку з доходів фізичних осіб на суму 22 400 грн.

Платіжне доручення було прийнято банком, що підтверджується відповідними відмітками у правому верхньому куті цього документу, але було залишено без виконання у зв'язку із запровадженням мораторію на задоволення вимог кредиторів та введенням Тимчасової адміністрації на період з 13.02.2009 по 12.08.2009.

Постановою Запорізького господарського апеляційного суду від 13.11.2009, за результатами перегляду рішення Господарського суду Херсонської області по справі за позовом ОСОБА_4 до ХФ ЗАТ КБ «Західінкомбанк», зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» в особі Херсонської філії перерахувати одержувачам грошові кошти, визначені в платіжних дорученнях № 2 від 30.01.2009 та № 3 від 16.01.2009.

Так, постановою Запорізького господарського апеляційного суду від 13.11.2009 було встановлено, що ХФ ЗАТ КБ «Західінкомбанк» неправомірно не було виконано платіжне доручення ОСОБА_4, оскільки банк мав здійснити платіж в день його прийняття, та в будь-якому випадку на пізніше трьох операційних днів з дати прийняття платіжного доручення до виконання.

Положеннями ч. 3 та 4 ст. 9 Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що обов'язок юридичної та фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) .

У розумінні Закону України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» переказ грошей - це рух певної суми грошей з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому в готівковій формі. Ініціатором переказу вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання спеціального платіжного засобу.

Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому банк має забезпечити фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (п. 1.29 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»). Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями ст. 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

З положеннями п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» узгоджуються положення пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якого днем подачі до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації.

Слід зазначити, що саме з поданням платником податків платіжного доручення до банку вказаний Закон пов'язує настання певних правових наслідків. Так, відповідно до пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 цього Закону нарахування пені на суму податкового боргу закінчується у день прийняття банком, що обслуговує платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. Оскільки момент закінчення нарахування пені визначено датою подачі платіжного документа до банку, є підстави для висновку, що саме з цим моментом, а не з датою фактичного зарахування суми до бюджету, наведена норма пов'язує погашення (сплату) податкового боргу платником податків.

Підпунктом 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачалось, що за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) , а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини не відбулось повне внесення податку до бюджету. Оскільки постановою Запорізького господарського апеляційного суду від 13.11.2009 встановлено, що таке прострочення не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повторне перерахування податкових платежів до бюджетів.

Наведене вказує на безпідставність висновків податкового органу та прийняття ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2012 у справі № 2-а-3138/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв

Судді:(підпис).І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
10.09.2014
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
2-а-3138/10/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні касаційної скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалось Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію