Ухвала Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі № 2а-4377/12/2170
Державний герб України  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10.03.2015р. м. Київ К/800/5946/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В. Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Смаль С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013

та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.01.2013

у справі № 2а-4377/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент-Оіл»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рент-Оіл» звернулось до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.06.2012 № 0004172200 та № 0004182200 Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.01.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Рент-Оіл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 25.05.2010 по 31.12.2011, складено акт №864/22-1/37049790 від 17.05.2012, в якому зафіксовано порушення, зокрема: пп. 1.20.5.1 п. 1.20 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 14.1.71, 14.1.159 п. 14.1 ст. 14, п. 23.1 ст. 23, п. 39.1 ст. 39, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 24 996 515 грн., з урахуванням 2010 року та І кварталу 2011 року та донараховано податок на прибуток у сумі 402 791,95 грн., в т.ч.: за 2010 рік у сумі 3 439,50 грн., за І квартал 2011 року у сумі 226 690,53 грн., за ІІ квартал 2011 року у сумі 37 688,26 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у сумі 86 434,23 грн., за ІІ-IV квартали 2011 року у сумі 172 661,92 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 521 303,85 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 08.06.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

-  № 0004172200 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 337 248,16 грн., в т.ч.: 337 247,16 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

-  № 0004182200 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 730 329,79 грн., в т.ч.: 1 416 257,58 грн. основного платежу  та 314 072,21 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що позивач у декларації з податку на прибуток визначив від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток (збиток) у сумі 1 200 154 грн., за І квартал 2011 року задекларував від'ємне значення - 1 257 206,00 грн. та за ІІ-ІV квартали 2011 року від'ємне значення 23 739 309 грн.

За результатами перевірки відповідач повністю ліквідував від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, задеклароване позивачем, визначив об'єкт оподаткування з податку на прибуток відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України - оподатковуваний прибуток.

За актом перевірки головною причиною збиткової діяльності позивача у перевірених податкових періодах, був продаж товарів протягом 2010-2011 років за цінами нижчими ніж звичайні. У зв'язку з цим, відповідачем валовий дохід позивача збільшено на 7 081 287,91 грн., у тому числі за 2010 рік на 1 143 884,86 грн., за І квартал 2011 року на 799 863,74 грн. та за ІІ-ІV квартали 2011 року на 5 137 539,31 грн.

З цих же причин позивачеві збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 416 257,58 грн., що було підставою для збільшення позивачеві грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем на цю суму за спірним податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2012 № 0004182200.

Відповідач свої висновки про продаж позивачем товарів за цінами нижчими ніж звичайні обґрунтовує тим, що відповідно до ст. 39 та пп. 18 розд. ХХ «Прикінцеві положення»  Податкового кодексу України, п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при   продажу товарів звичайною є ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін та включає у себе собівартість проданих товарів та економічний зиск від ведення підприємницької діяльності - прибуток. У порушення зазначеного позивач, включивши до собівартості проданих товарів   фінансові витрати, витрати на збут та інші витрати, не врахував їх при визначенні цін продажу цих товарів.

На думку відповідача, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»  та п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу Українивизначено, що для обчислення податку на додану вартість, база оподаткування з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижчими за звичайні, і тому позивач у перевіряємому періоді, здійснивши продаж товарів за цінами нижчими ніж звичайні, занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість від такого продажу на 1 416 257,58 грн. та, відповідно, не задекларував та не сплатив грошові зобов'язання з ПДВ на цю суму.

У 2010-2011 роках питання стосовно визначення рівня звичайних цін при продажу товарів (послуг) платниками податків для обчислення податку на прибуток та ПДВ визначалось ст. 39 ПК України, п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

За змістом п. 1 розділу ХХ «Прикінцеві положення» ПК України цей Кодекс набирає чинності з 01.01.2011. Для окремих норм ПК України встановлені інші строки набрання чинності.   Так, стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року.   Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) , згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з п. 1.20 ст. 1 цього Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін проданого позивачем товару, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Порядок нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами у 2010 році визначався Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а у 2011 році - Податковим кодексом України.

Згідно з положеннями п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків у разі, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів.). Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Оскільки, позивач не погодився з висновками податкового органу стосовно визначення рівня звичайних цін, тому податковий орган зобов'язаний був довести обґрунтованість свого висновку у суді, чого останнім зроблено не було.

Таким чином, є безпідставним висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств у спірному періоді, оскільки податковим органом не доведено факт продажу ТОВ «Рент-Оіл» товарів за цінами нижчими ніж звичайні.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль 

Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
10.03.2015
ПІБ судді:
Кошіль В.В.
Реєстраційний № рішення
2а-4377/12/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційний суд відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію