Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.07.2014 у справі № 2а-10721/12/0170/7
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2014 р. м. Київ К/800/19335/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р.

у справі № 2а-10721/12/0170/7

за позовом публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - позивач, ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило суд: - визнати протиправним та скасувати наказ начальника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 20.09.2012 р. № 240; - визнати протиправними дії податкового органу щодо проведення перевірки на підставі наказу від 20.09.2012 р. № 240 та щодо складання акту № 78/40-30/00153117 від 24.09.2012 р.; - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 р. № 0000064030 та № 0000074030.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р., позов задоволено: - визнано протиправним та скасовано наказ начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі від 20.09.2012 р. № 240; - визнано протиправними дії СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі щодо проведення перевірки на підставі наказу начальника СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі від 20.09.2012 р. № 240 та дії щодо оформлення акту № 78/40-30/00153117 від 24.09.2012 р.; - визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі від 03.10.2012 р. № 0000064030 та № 0000074030; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Відповідач в судове засідання 09.07.2014 р. не з'явився.

Також, відповідач подав до суду клопотання про заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби, у зв'язку з переходом у 2013 році підприємства позивача на облік до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, на належного відповідача - Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Позивач у судове засідання 09.07.2014 р. не з'явився.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що начальником СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі 20.09.2012 р. був виданий наказ № 240 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз».

Наказ був направлений на адресу позивача 21.09.2012 р. рекомендованим листом із повідомленням про вручення разом із письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки. Позивачем вказаний лист отриманий лише 24.09.2012 р.

На підставі зазначеного наказу, в період з 21.09.2012 р. по 24.09.2012 р. посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2012 року у розмірі 605 353 936 грн., заявленої до відшкодування на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт від 24.09.2012 р. № 78/40-30/00153117 та зроблено висновок про не підтвердження відображення позивачем у декларації за червень 2012 року суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 605 353 936 грн.; встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.1 статті 198, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України внаслідок чого завищено суму податкового кредиту та залишок від'ємного значення за травень 2012 року у розмірі 617 830 784 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 03.10.2012 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000064030, відповідно до якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 605 353 936 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 302 676 968 грн.; № 0000074030, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 617 830 784 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів суду порушення позивачем вимог вищезазначених положень законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статі 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Задовольняючи позові вимоги про визнання протиправним та скасування спірного наказу суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначений наказ містить як підставу для його прийняття лише посилання на статтю 79 та пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, які мають відсильний характер та не визначають підстав та обставин для проведення перевірки.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій при цьому не звернули увагу на те, що оцінка правомірності наказу на проведення податкової перевірки варто надавати із урахуванням того, що є достатнім зміст наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

Відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Перелік достатніх підстав, які надають право контролюючим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідний перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1238.

Зі змісту наведених законодавчих приписів випливає, що пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України встановлює самостійну підставу для призначення позапланової податкової перевірки, а саме - необхідність визначення достовірності сум заявленого платником податку сум бюджетного відшкодування.

Зазначена норма кореспондується з нормою підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до якої платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Розглядаючи справу, суди не надали оцінку доводам відповідача щодо того, що спірний наказ містить посилання на пункт 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, а також зазначення про те, що перевірка проводиться з питань достовірності заявленого позивачем бюджетного відшкодування за червень 2012 року.

Таким чином, суди не дослідили питання про те, чи можна зі змісту спірного наказу ідентифікувати фактичну підставу для проведення спірної перевірки.

Якщо такою підставою були обставини, передбачені пунктом 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, судам необхідно було дослідити питання щодо існування обставин, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1238. З цією метою судам варто було витребувати у відповідача відповідні докази, зокрема, щодо наявності у контролюючого органу на момент винесення спірного наказу документально підтвердженої інформації про порушення платником норм податкового законодавства відповідно до пункту 78.1 статті 78 розділу II Податкового кодексу України, як це передбачено пунктом 7 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1238.

При цьому варто враховувати, що наявність у відповідача інформації про неточності у платіжних документах, які свідчили про фактичну сплату сум податку на додану вартість, заявлених позивачем до бюджетного відшкодування (в тому числі сумніви щодо відповідності призначення платежу цілям сплати податку на додану вартість до бюджету), може бути достатньою підставою для призначення податкової перевірки відповідно до пункту 200.11 статті 200 та підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Крім того, суди не повинні розглядати відсутність прямого посилання в спірному наказі на підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України чи інші пункту статті 78 Податкового кодексу України як обставину, що виключає правомірність спірного наказу. Оцінку змісту наказу необхідно надати з огляду на існування в його тексті посилань на пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України та зазначення конкретного податкового періоду (червень 2012 року), бюджетне відшкодування за який підлягало перевірці.

З урахуванням викладеного, не можна вважати обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірну перевірку було проведено на підставі протиправного наказу, а отже, про спричинені цією обставиною неправомірність дій із проведення спірної перевірки.

Задовольняючи вимоги позивача щодо протиправності дій із проведення спірної перевірки, суди попередніх інстанцій також звернули увагу на те, що наказ про проведення перевірки та повідомлення про її вручення були отримані позивачем в день закінчення перевірки, чим було порушено право позивача на надання до перевірки первинних документів та підтвердження законності даних податкового обліку, а також на усунення порушень, якщо такі мали місце.

Разом із тим, при цьому суди не врахували, що згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як визначено аналізованими законодавчими приписами, для початку невиїзної документальної позапланової перевірки достатньо самого факту направлення платникові податків копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про її вручення. При цьому факт отримання відповідних документів платником податку не впливає на виникнення у контролюючого органу компетенції на фактичне проведення перевірки.

Встановлені Главою 8 розділу ІІ Податкового кодексу України правила щодо призначення та проведення перевірок є законодавчими гарантіями дотримання прав платників податків під час контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства, який здійснюється контролюючими органами в розумінні Податкового кодексу України в процесі адміністрування податків і зборів. Відповідні гарантії спрямовані на забезпечення нормального перебігу господарської діяльності платників податків, а так само на надання можливості платникові податків висловити свою незгоду із неправомірним, на його думку, проведенням контрольних заходів щодо такого платника.

Недотримання встановлених статтями 75-81 Податкового кодексу України приписів порушує відповідні гарантії захисту прав та інтересів платника податків, а отже, є порушенням суб'єктивних прав останнього в адміністративних правовідносинах.

Водночас, оцінку процедурним порушенням, які вчинені контролюючим органом при призначення та/або проведенні перевірки, суд може надати під час розгляду питання щодо правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за результатами відповідної перевірки.

При цьому судам варто мати на увазі, що акт перевірки як носій доказової інформації не повинен розцінюватися як єдиний або виключний доказ наявності податкового правопорушення, виявленого за результатами спірної перевірки. Натомість основними доказами є первинні документи, що складені за результатами відповідних господарських операцій, показання свідків та інші належні та допустимі докази, як ті, на які є посилання в акті спірної перевірки, так і ті, що надані сторонами або витребувані судом на виконання приписів статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо офіційного з'ясування обставин справи.

З урахуванням викладеного, процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом не повинні сприйматися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами відповідної перевірки.

Натомість вчинені контролюючим органом процедурні порушення підлягають оцінці з огляду на те, наскільки відповідні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки (зокрема, щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій тощо), чи призвели порушення процедури призначення та/або проведення перевірки на встановлені обставини щодо відображення тих чи інших господарських операцій в податковому обліку тощо.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій констатували факт, що отримання відповідачем документів про призначення спірної перевірки унеможливило надання ним документів та інших доказів на підтвердження правомірності спірних сум бюджетного відшкодування. Водночас, суди не вказали на те, які конкретно матеріали хотів, але не зміг надати позивач для проведення спірної перевірки, а також не встановили, яким чином відповідні дані могли вплинути на висновки, зроблені контролюючим органом за результатами спірної перевірки.

Враховуючи викладене, висновки окружного та апеляційного адміністративних судів про порушення прав позивача можливим недотриманням відповідачем особливостей процедури проведення спірної перевірки не ґрунтується на належних доказах і є безпідставним. При цьому судами не було вжито заходів із метою збирання необхідних доказів у відповідності до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, судами попередніх інстанцій було визнано протиправними дії відповідача щодо оформлення акту № 78/40-30/00153117 від 24.09.2012 р.

При цьому суди не врахували того, що предметом спору щодо обґрунтованості проведення перевірок (виїзних у разі не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки або невиїзних чи камеральних) , може бути виключно процедура призначення та/або проведення спірної перевірки. Тому суди не повинні оцінювати будь-які висновки, викладені в актах, що складаються за результатами спірних перевірок.

Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.

В свою чергу, висновки, викладені в акті податкової перевірки, не є предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу. Останній оцінює викладені в акті перевірки доводи і в разі наявності податкових порушень приймає податкове повідомлення-рішення, яке і визначає грошові зобов'язання платникові податків.

Натомість висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням фактичних дій податкових інспекторів-ревізорів та їх особистої думки, а тому не створюють жодних правових наслідків. Відповідно, акти перевірки не порушують права платників податків безвідносно до змісту таких актів, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовів щодо протиправності актів перевірки, а так само дій щодо включення до актів перевірки будь-яких даних (незалежно від того, яким чином сформульовані відповідні позовні вимоги).

Відповідна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції Омельчук С.І. про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії. Зазначена правова позиція є обов'язковою для врахування у практиці адміністративних судів України згідно з частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо оформлення акту № 78/40-30/00153117 від 24.09.2012 р. суперечить вимогам чинного законодавства.

Щодо суті порушення податкового законодавства, яке було предметом у справі, що розглядається, судова колегія зазначає таке.

На думку контролюючого органу, позивач не має права на спірну суму бюджетну відшкодування з огляду на те, що відсутні підтвердження фактичної сплати суми податку на додану вартість при митному оформленні ввезеної позивачем на мину територію України бурової установки. При цьому відповідач звертає увагу на те, що в наданій до перевірки виписці банку цільове призначення платежу у платіжному дорученні від 15.05.12 № 4973 визначено не як сплата податку на додану вартість, а «передоплата за митне оформлення по ВМД (без ПДВ) для митного поста (Євпаторія)».

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи зазначені доводи відповідача, зазначили про те, що матеріалами справи підтверджується фактичне зарахування спірних сум податку на додану вартість до Державного бюджету України. Зокрема, суди послалися на інформацію від Кримської митниці, в тому числі на платіжне доручення Кримської митниці № 684 від 16.05.12, яким відповідна сума податку на додану вартість була перерахована митницею до Державного бюджету України за рахунок сум, сплачених позивачем раніше платіжним дорученням від 15.05.12 № 4973.

Аналіз законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, дає підстави для таких висновків.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України в разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Таким чином, право на податковий кредит у разі ввезення товарів на митну територію України виникає в разі належного митного оформлення імпортованого товару та фактичної сплати податку на додану вартість в процесі такого оформлення.

В свою чергу, відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/ послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/ послуг або до Державного бюджету України.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що до складу бюджетного відшкодування підлягають включенню, зокрема, ті суми податку на додану вартість, які фактично сплачені платником податку до Державного бюджету при митному оформленні товарів, ввезених на митну територію України.

При цьому чинне законодавство не передбачає окремих кваліфікуючих вимог до оформлення платіжних документів, якими здійснено сплату податку на додану вартість до Державного бюджету під час митного оформлення імпортованих товарів. Відтак, перевагу варто надавати самому факту надходження податку на додану вартість до бюджету в процесі митного оформлення товарів, що ввозяться.

Разом із тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, не звернули уваги на те, що неналежне з'ясування обставин справи, пов'язаних із законністю проведення спірної перевірки, унеможливлює висновки щодо суті спору стосовно законності формування заявлених позивачем сум бюджетного відшкодування.

Зокрема, остаточний висновок про протиправність податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було зменшено заявлену ним суму бюджетного відшкодування, повинен враховувати також і належну оцінку можливих процедурних порушень, допущених під час проведення спірної перевірки. Водночас, відповідні обставини не були встановлені судом.

З урахуванням викладеного, допущені судами попередніх інстанцій порушення процесуального законодавства вплинули на встановлення фактичних обставин справи і не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду.

У зв'язку із вище зазначеним, касаційна інстанція на підставі статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Сімферополі підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити заміну Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на належного відповідача, Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.10.2012 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р. у справі № 2а-10721/12/0170/7 - скасувати.

Справу № 2а-10721/12/0170/7 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько

Судді підпис І.М. Бухтіярова підпис М.І. Костенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
08.07.2014
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
2а-10721/12/0170/7
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу задоволено частково. Рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовані.  Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду України у Верховному Суді України не переглядалося.
Замовити персональну презентацію