Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 у справі № 826/11868/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/7490/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В., Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - Слєпухіна К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 23.01.2014

у справі № 826/11868/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтервуд"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2013.

В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Інтервуд" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт перевірки від 18.06.2013 №75/22-6/32453773, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 14.1.27, 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, ст. 138, 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 482 534,00 грн.;

- п. 184.5, ст. 184, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 221 200,00 грн.;

- пп. 2.8 п. 2, пп. 3.5, п.3, пп. 7.24 п. 7 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» від 15.12.2004 р. №637, а саме, перевищення ліміту залишку готівки в касі в розмірі 31856,64 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 10.07.2013:

- №0005422260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1 611 986,00 грн. (за основним платежем - 1 482 534,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 129 452,00 грн.);

- №0005432260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 331 800,00 грн. (за основним платежем - 2 221 200,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 110 600,00 грн.):

- №0005442260, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 63713,28 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції не погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, зазначивши, що відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та субпідрядниками, а тому позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит в періоді отримання відповідних податкових накладних.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Матеріали справи свідчать, що позивачем були укладені з контрагентами наступні договори:

- з ТОВ «АРТ» (субпідрядник) укладено договір субпідряду №27/09-11 від 01.08.2011, предметом якого є виконання субпідрядником будівельних робіт по виготовленню та встановленню металопластикових конструкцій на території секції об'єкту;

- з ТОВ «АРТ» (субпідрядник) укладено договір субпідряду №02/07-4 від 02.07.2012, предметом якого є монтаж субпідрядником віконних склопакетів на об'єкті - житловому будинку, що будується, з підземним паркінгом;

- з фізичною особою-підприємцем Власовим В.В. (виконавець) укладено договір №04/01 від 04.01.2011 про надання послуг, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги, а саме: здійснює інженерно-технічний аналіз проектів та складає висновки за результатами проведеного аналізу, розробляє стратегію управління проектами, складає концепцію проектів з урахуванням тенденцій на будівельному ринку України, здійснює супровід проектів на всіх стадіях їх реалізації;

- з ПП «Будресурс-Універсал» (виконавець) укладено договір про надання послуг, а саме: послуги консультування з питань будівництва, послуги із придбання об'єкта після розконсервування, тимчасового постачання електроенергії, аналізу ринку будматеріалів, а також поставки буд. матеріалів;

- з ТОВ «ГУНКРАФТВЕРК ГМБХ» (продавець) укладено договір №2 від 31.01.2012, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця баштанний кран JASO-300N на умовах та порядку передбаченим договором, в тому числі, яким передбачено перехід права власності на баштанних кран з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який засвідчує момент передачі майна.

На підтвердження реальності вчинення вказаних правочинів в матеріалах справи наявні первинні документи, зокрема: договірні ціни (2012 р.), локальні кошториси (2012 р.), довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат, акти приймання виконаних будівельних робіт, картка рахунків, оборотно-сальдові відомості, податкові та видаткові накладні.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановленихрозділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару (послуг), не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам справи, з урахуванням чого встановити правомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському  районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний

Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
09.06.2015
ПІБ судді:
Моторний О.А.
Реєстраційний № рішення
826/11868/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого  органу  задоволено частково. Постанову окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.  
Замовити персональну презентацію