Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 у справі № 2а-17123/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"09" червня 2015 р. м. Київ К/800/15363/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда-IVF»  (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року

у справі № 2а-17123/12/2670

за адміністративним позовом Товариства

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання дій ДПІ протиправними; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0007202204, № 0007212204 від 1.08.2012 року.

На обґрунтування позову зазначило, що кошти були отримані відповідно до кредитної лінії з цільовим призначенням на фінансування витрат з проектування, опорядження та пристосування нежитлових приміщень, частково використані за призначенням.

Висновки ДПІ є хибними, оскільки неправильно були застосовані норми чинного законодавства України.

29 квітня 2013 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

10 грудня 2013 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду  м. Києва від 29 квітня 2013 року скасована, позов задоволено.

Дії ДПІ визнані протиправними; податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0007202204, № 0007212204 від 1.08.2012 року скасовані.

25 вересня 2014 року постановою Вищого адміністративного суду України постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 квітня 2013 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року скасовані, адміністративна справа направлена до Окружного адміністративного суду м. Києва на новий розгляд для встановлення судами наявності розумної економічної причини використання коштів, отриманих згідно умов кредитного договору № WCLoan/01506 від 25.05.2010 року та створення Товариством активу за наслідками використання таких коштів.

30 січня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва позов задоволено частково.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0007202204, № 0007212204 від 1.08.2012 року визнані протиправними та скасовані.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.  

19 березня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року скасована, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що витрати Товариства на поліпшення об'єктів оперативної оренди обліковуються на балансі підприємства як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів, тобто відображають створення певного необоротного матеріального активу, що за визначенням є собівартістю кваліфікаційного активу (витратами на створення кваліфікаційного активу), як визначено в п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 31 «Фінансові витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №181 від 28.07.2000 року(далі - Положення №31).

Створення кваліфікаційного активу на базі об'єкта оперативної оренди не суперечить вимогам Положення №31, орендар не враховує саму балансову вартість об'єкта оперативної оренди, за якою він обліковується на балансі орендодавця.

Здійснення ремонтно-будівельних робіт, на суму 3 431 160,37 грн., на об'єкті у м. Донецьк, пр. Панфілова, 21, корпус 4, є створенням кваліфікаційного активу, балансовою вартістю 3 431 160,37 грн., а тому витрати зі сплати процентів за кредитом, отриманим згідно з кредитним договором №WCLoan/01506 від 25.05.2010 року, підлягали капіталізації.

Товариство звернулося із касаційною скаргою про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 7.05.2012 року до 19.06.2012 року ДПІ була здійснена виїзна документальна планова перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.07.2010 року до 31.03.2012 року, за наслідками якої 5.07.2012 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 138.2, п. 138.8, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 405 358,00 грн., та завищене від'ємне значення об'єкту оподаткування, у розмірі 660 119,00 грн.

1 серпня 2012 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0007202204 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 405 358,00 грн., № 0007212204 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування, у розмірі 660 119,00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 25.05.2010 року між Товариством та ПАТ «Піреус Банк МКБ» був укладений кредитний договір № WCLoan/01506, предметом якого є відкриття банком позичальнику невідновлювальної відкличної кредитної лінії з максимальним лімітом, у розмірі 4811000 доларів США. Кредит, у розмірі 3000000 доларів США, на строк до 24.05.2015 року надається позивальнику на фінансування витрат із проектування, опорядженню та пристосування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: пр. Панфілова, 21 м. Донецьк та вул. Маршала Говорова, 16 м. Одеса.

22 листопада 2010 року між Товариством та ПАТ «Піреус Банк МКБ» був укладений договір № 2 щодо внесення змін та доповнень до кредитного договору № WCLoan/01506 від 25.05.2010 року, згідно якого кредит, у розмірі 3000000 доларів США, на строк з 25.05.2010 року до 24.05.2015 року надається позичальнику на інвестиційні потреби.

У період з травня 2010 року до березня 2012 року Товариство отримало транші за кредитним договором №WCLoan/01506 від 25.05.2010 року на суму 391 000 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України становить 18 933 328,30 грн.

На підставі договорів №81-4/10 та №82-4/10, укладених між Товариством та ТОВ «Архітектура та Технології», частина коштів у розмірі 4634183,77 грн. та у розмірі 6815914,00 грн. була перерахована за ремонт приміщень під медичну практику у м. Донецьку, а також в м. Одесі.

У подальшому, після завершення ремонту 31.08.2011 року та 30.04.2012 року відремонтовані приміщення у м. Донецьк були введенні в експлуатацію, що відображено і в бухгалтерському обліку.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову є обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку Товариства, а також як зазначено в акті перевірки, всі витрати, понесені Товариством у зв'язку зі сплатою процентів, були включені суб'єктом господарювання до валових витрат, а кошти, отримані в якості кредиту та сплачені за ремонтні роботи, проведені у приміщеннях м. Донецька, обліковуються на рахунку 15, в кореспонденції з рахунками 31, 63 та 10, на підтвердження чого Товариство надало оборотно-сальдові відомості.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до неправильного висновку, що відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України проценти, сплачені Товариством  ПАТ «Піреус Банк МКБ» за користування кредитними коштами, витраченими на ремонт приміщень у м. Донецьку, мали бути капіталізовані шляхом їх включення до собівартості кваліфікаційного активу, оскільки витрати з процентів за користування кредитними коштами Товариством до собівартості кваліфікаційного активу не включалися у зв'язку з відсутністю визначених законом обмежень щодо віднесення до витрат відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідно до пп. 14.1.27, 14.1.37 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обов'язковою умовою визнання сум, сплачених суб'єктом господарювання, витратами та правомірності їх віднесення до складу валових витрат такого суб'єкта є їх здійснення (понесення) для провадження господарської діяльності платника податку, яка спрямована на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків та лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

На підтвердження відповідності наведеним вимогам господарської операції з перерахування кредитних грошових коштів, у розмірі 6815914,00 грн., ТОВ «Архітектура та Технології» в якості авансу за ремонтні роботи в приміщеннях, взятих в оренду в м. Одеса, Товариство надало копії договорів оренди приміщень, розташованих у місті Одеса, які були укладені у 2010 році, а також копію статуту товариства, згідно з яким товариство створене для ведення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, а предметом діяльності товариства є, зокрема: медична практика; стаціонарне та амбулаторне лікування безпліддя; акушерство та гінекологія; проведення «генної дактилоскопії» з метою визначення батьківства; інвазійні методи діагностики та лікування під ультразвуковим контролем; медико-генетичне консультування та лабораторні дослідження генетичним методом подружніх пар та інше.

З метою здійснення господарської діяльності у власності та користуванні Товариства перебувають нежитлові приміщення, які, з огляду на специфічний вид діяльності останнього, мають відповідати санітарним вимогам та вимогам Міністерства охорони здоров'я України.

У 2010 році між Товариством та ТОВ «Архітектура та Технології» були підписані декілька договорів про надання послуг щодо ремонту приміщень в м. Донецьку, м. Одесі та м. Києві.

У зв'язку з проведенням досліджень та встановленням відсутності необхідності відкриття нових підрозділів, договори оренди нежитлових приміщень в м. Одесі були розірвані.

У той же час, з огляду на проведення ТОВ «Архітектура та Технології» ремонтних робіт в приміщеннях м. Києва та наявність у Товариства заборгованості за зазначеними роботами, суб'єктом господарської діяльності здійснене погашення відповідної заборгованості за рахунок коштів, перерахованих як аванс за ремонтні роботи приміщень у м. Одесі.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Товариство використало зазначені кошти з метою провадження своєї господарської діяльності, що свідчить про правомірність віднесення Товариством процентів, сплачених за користування такими коштами до складу валових витрат.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва повинна бути залишена без змін, як така, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст., ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда-IVF»  задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.                      

Голубєва Г.К. Юрченко В.П.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
09.06.2015
ПІБ судді:
Сірош М.В.
Реєстраційний № рішення
2а-17123/12/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника задоволено. Постанову апеляційного адміністративного суду скасовано, а постанову окружного адміністративного суду залишено в силі.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію