Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 у справі № 2а/0470/12045/12
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/65922/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Борисенко І.В.

суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.

за участю секретаря Гончар Н.О.

та представників сторін: від позивача Шабатенко А.М.

від відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013

у справі № 2а/0470/12045/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙ»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕНЕДЖМЕНТ ІНВЕСТИЦІЙ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0005692200 від 03.10.2012, № 0001422200 від 23.04.2012, № 0001432200 від 23.04.2012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивач є фінансовою установою, що підтверджується свідоцтвом Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про реєстрацію фінансової установи (серія ФК № 230, рішення від 13.08.2009 за №620, реєстраційний номер 13102383);

- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт №836/223/36295902 від 06.04.2012;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

· п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України, оскільки позивачем не включено до складу доходу суму заборгованості, яка погашається, в результаті чого занижено дохід за 2011 на суму 23 700 000 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 5 451 000 грн.;

· п.141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем у 2011 році завищено витрати на суму нарахованих (сплачених) процентів за борговими зобов'язаннями по договорах позики, отриманих від установи, статус якої як фінансової не підтверджено, на суму 74 635 324 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 17 171 323 грн.;

· п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, пп.196.1.5 п.196.1 ст.196, п.181.1 ст.181, п.183,1, п.183.2, п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 22 224 567 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001412200 від 23.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток фінансових установ на 23 100 631 грн. (з яких: 23 100 630 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні санкції) ;

2) податкове повідомлення-рішення № 0001422200 від 23.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 25 866 646,75 грн. (з яких: 22 224 567 грн. - основний платіж та 3 642 079,75 грн. - штрафні санкції) ;

3) податкове повідомлення-рішення № 0001432200 від 23.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (за штрафними санкціями) на 2 040 грн.;

- за результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 10.09.2012 за № 1676/0/61-12/10-2115 скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001412200 від 23.04.2012 в частині визначення позивачу податку на прибуток за рахунок збільшення перевіркою доходу від операцій з купівлі-продажу цінних паперів на загальну суму 2 045 160 грн., в іншій частині - податкове повідомлення-рішення № 0001412200 від 23.04.2012 та податкові повідомлення-рішення від 23.04.2012 за № 0001422200, № 0001432200 залишено без змін;

- на підставі вказаного рішення ДПС України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005692200 від 03.10.2012, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток фінансових установ на 478 308 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доводи відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Досліджуючи правомірність формування позивачем спірних даних податкового обліку з податку на прибуток за результатами здійснення факторингових операцій, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (як кредитором) та ТОВ «Спайк-Інвест» (як позичальником) укладено кредитний договір від 19.12.2011 № 16-11/ЮЛ, за умовами якого позивачем надано кредит на суму 23 700 000,00 грн. зі сплатою 25 % річних. Також, між позивачем (як клієнтом) та ПАТ КБ «Стандарт» укладено договір факторингу від 28.12.2011, предметом якого є право грошової вимоги клієнта до ТОВ «Спайк-Інвест» за кредитним договором від 19.12.2011 за № 16-11/ЮЛ.

Згідно пп.14.1.258 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Відповідно до пп.153.4.2 п.153.4 ст.153 ПК України (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом, не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку, зокрема, у зв'язку з наданням основної суми кредиту, позики іншим особам - дебіторам.

Термін "основна сума" означає суму наданого кредиту, позики або депозиту (строкових, довірчих рахунків) без урахування процентів, фіксованих виплат, премій, виграшів, суму консолідованого іпотечного боргу в частині, яка відповідає ціні зобов'язання;

Судом першої інстанції встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ «Спайк-Інвест» кредитний договір від 19.12.2011 № 16-11/ЮЛ відповідає визначенню фінансового кредиту відповідно до вищенаведених положень Кодексу.

А відтак, відповідно до норм податкового законодавства кошти у розмірі 23 700 000,00 грн., що надані позивачем за цим договором, не підлягали включенню позивачем до складу витрат при наданні кредиту.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги передбачений п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України, у відповідності до якого з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем до складу витрат у податковому обліку віднесено суму 23 700 000 грн. (у розмірі заборгованості за фінансовим кредитом за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення), а до складу доходів (як першим кредитором) включено 11 850 000 грн. та суму відсотків за кредитом 146 095,89 грн., які отримані від такого відступлення.

З огляду на зміст вищенаведених положень податкового закону та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок судів щодо правомірності формування позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток за результатами здійснення операції факторингу з ПАТ КБ «Стандарт».

Щодо спірних правовідносин, які виникли з приводу правомірності формування позивачем даних податкового обліку з податку на додану вартість за результатами здійснення факторингових операцій, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пп.196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції з торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи.

Отже, не є об'єктом оподаткування факторингові операції, об'єктом боргу яких є валютні цінності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що в період, який підлягав перевірці, позивачем укладено договори факторингу, об'єктом боргу яких є валютні цінності, що підтверджується актом перевірки.

За змістом ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, плата клієнта за відступлення фактору свого права грошової вимоги до третьої особи (боржника) є кваліфікуючою ознакою операцій факторингу, а тому доводи касаційної скарги щодо оподаткування плати клієнта фактору податком на додану вартість колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог п.185.1, п.187.1, пп.196.1.5 п.196.1 ст.196, п.181.1 ст.181, п.183.1, п.183.2, п.183.10 ст.183 Податкового кодексу України.

Згідно з п.141.1 ст.141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до складу витрат віднесено суми нарахованих процентів за договорами позики № 1 від 18.08.2010, № 12 від 15.08.2011, укладеними з ПАТ «ЗНВКІФ «Інновація». При цьому, судами встановлено, що ПАТ «ЗНВКІФ «Інновація» включено до Державного реєстру фінансових установ, що підтверджується копією Свідоцтва № 1100 від 20.08.2007.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає вірним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставності доводів податкового органу про завищення позивачем витрат на суму нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями по договорах позики.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль, О.А. Моторний

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
09.06.2015
ПІБ судді:
Борисенко І.В.
Реєстраційний № рішення
2а/0470/12045/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу відхилено, рішення першої та апеляційної інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію