Ухвала Вищого адміністративного суду України від 08.06.2015 у справі № 2а-4025/12/2170
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/800/38716/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г. Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства «Херсон-Авто»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі №2а-4025/12/2170

за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсон-Авто»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Херсоні ДПС від 21.09.2012 №0006852200 та №0006862200.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 04.09.2012 №1783/22-1/03112900 (далі - акт) , складеного за наслідками планової виїзної перевірки позивача, за висновками якого позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 674700,00 грн., занижено податок на додану вартість у сумі 129301 грн.

Підставою для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток позивача на 646495,00 грн. стали висновки акта, що позивач відносить до складу валових витрат витрати з оплати послуг з охорони та відео спостереження за автомобілями, які здійснює філія «Рубіж-Авто» АТ «Українська автомобільна корпорація» за які не отримує компенсацію у складі дилерської маржі.

За доводами відповідача умовами дилерських договорів передбачалось, що дилерська винагорода включає у себе компенсацію витрат на передпродажну підготовку автомобілів, розвантаження та зберігання автомобілів, оплату оренди приміщень, виставочних майданчиків для продажу автомобілів, інші витрати, пов'язані з реалізацією автомобілів та не включає у себе витрати на послуги охорони та відео- спостереження. Таким чином, відповідно до п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334) та пп. 4.1 ст. 4 пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168) позивач мав отримати компенсацію витрат не передбачених договором та включити цю компенсацію до складу валових доходів та податкових зобов'язань з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до укладених у 2010-2011 роках дилерських договорів з постачальниками автомобілів (дистриб'юторами) для подальшого їх продажу - ТОВ «Фалькон-Авто», ТОВ «УкрАвтоЗаз-Сервіс», ТОВ «Авто-Технологія», ТОВ «Сі Ей Автомотів», Автосервісна філія «Торгово-діагностичний центр «Авто», позивач отримував дилерську маржу - винагороду, яка включає у себе компенсацію витрат позивача згідно із додатками до укладених договорів.

Згідно додатків до Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів, дилерська винагорода (маржа) включає витрати дилера на: - підготовку автомобілів як виставкових зразків для демонстрації в автосалонах та на виставкових площах; - утримання автосалонів (поточний ремонт, електроенергія, опалення, прибирання та інше; - оснащення підприємства електронно-обчислювальною та оргтехнікою; - оплату праці працівників автосалонів, спеціалістів з передпродажної підготовки автомобілів, керівного та обслуговуючого персоналу дилера; - утримання та поточних ремонт адміністративних будівель, ділянок передпродажної підготовки, обчислювальної та оргтехніки, пов'язаної з реалізацією автомобілів; - рекламу послуг по реалізації автомобілів, місць продажу та сервісного обслуговування автомобілів; - оплату за оренду приміщень автосалонів, виставкових майданчиків для продажу автомобілів; - підвищення кваліфікації та навчання керівників підприємств та автосалонів, менеджерів з продажу автомобілів, менеджерів з маркетингу та реклами, спеціалістів з передпродажної підготовки автомобілів; - прибуток підприємства, який накопичується та використовується для інвестицій в реконструкції, оснащення, розвиток та будівництво нових автосалонів; - інші витрати, пов'язані з реалізацією автомобілів.

При цьому, у розділах Порядок розрахунків Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів, передбачені пункти, згідно з якими за виконання послуг з реалізації автомобілів Дистриб'ютори виплачують дилерську маржу в розмірі відповідно до затверджених реєстрів дилерської маржі, які діють на момент оплати покупцями рахунку-фактури, виписаного дилером.

Підставою для отримання Дилером дилерської маржі є факт підписання обома сторонами актів виконаних робіт після отримання Дистриб'юторами грошових коштів від покупців в повному обсязі.

Разом з тим, з умов Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів не вбачається зобов'язання Дистриб'юторів компенсувати Дилеру всі фактичні витрати, що пов'язані з реалізацією автомобілів, як не вбачається і зобов'язань Дилера звітувати про суми понесених витрат при виконанні умов Дилерських договорів перед Дистриб'юторами.

Розмір винагороди (маржі) не залежить від фактичних витрат, що пов'язані з реалізацією автомобілів та у відповідності до умов Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів позивач не має впливу на затвердження реєстрів дилерської маржі, що є виключною прерогативою Дистриб'юторів.

Виходячи з умов Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів та норм Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, за своєю правовою сутністю вказані договори є агентськими договорами про надання посередницьких послуг, що регулюються главою 31 Господарського кодексу України (Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання) та главою 68 Цивільного кодексу України (Доручення).

Важливими ознаками у агентських договорах та договорах доручення є відсутність факту переходу права власності на товар (роботу, послугу), а, отже, виходячи зі змісту абзацу другого пункту 1.31 статті 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» та абзацу другого пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» операції за Дилерськими договорами про надання послуг з реалізації автомобілів не можна визначати як продаж або поставка.

Згідно підпункту 136.1.19 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України при здійсненні посередницької діяльності посередник (комісіонер, повірений, агенти тощо) отриманні доходи при отриманні коштів або майна, які надходять в рамках посередницьких договорів не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування враховується лише посередницька винагорода.

Таким чином, кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) у межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів не впливають на податковий облік, у Декларації з податку на прибуток підприємства не відображаються. Проте, винагорода комісіонера (повіреного, агента тощо) класифікується як дохід від операційної діяльності, в Декларації з податку на прибуток підприємства відображається в рядку 02.

Виходячи із вище встановлених обставин, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, зазначених в акті перевірки щодо порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 135.4 статті 135, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України за Дилерськими договорами про надання послуг з реалізації автомобілів.

Крім того, для забезпечення цілісності майна дистриб'юторів, що постачалось позивачеві за дилерськими договорами, позивач з власниками майна укладав додаткові угоди про надання послуг з відповідального зберігання (схову) автомобілів. Ці договори передбачали отримання позивачем плати з надання послуг із приймання та збереження майна (автомобілів) дистриб'юторів. Отримані позивачем доходи від діяльності з надання послуг із приймання та збереження майна дистриб'юторів включені до складу його валового доходу та податкових зобов'язань 2010-2011 років, що не спростовано відповідачем.

Вказані витрати спрямовані на виконання умов Дилерських договорів про надання послуг з реалізації автомобілів, а також здійснення ще й інших видів діяльності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача не було необхідності отримувати додаткову компенсацію витрат на охорону та відео спостереження у складі дилерської маржі, оскільки ці витрати пов'язані із здійсненням позивачем іншого виду діяльності і на підставі інших договорів зберігання (схову) майна.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем валових витрат на 28204,84 грн. що становлять витрати на рекламу, визначення яких здійснено на підставі актів виконаних робіт без підтвердження зразками оголошень, газет та іншим, то судова колегія вважає за правильне погодитись з висновками суду першої інстанції про їх безпідставність.

Необхідність здійснення цих витрат передбачена дилерськими договорами з продажу автомобілів, укладених позивачем у 2010-2011 р.р. За цими договорами витрати позивача на рекламу мають становити не менше 10 відсотків дилерської маржі (п.1.6.3 договорів).

Згідно пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Аналогічно підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Для цілей оподаткування платники податків ведуть облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством або сплати грошових коштів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що доводи відповідача, що підприємством неправомірно віднесено до складу валових витрат суму витрат, не підтверджену відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, не знайшли свого підтвердження.

Документи, надані позивачем, на підтвердження витрат на рекламу свідчать, що виконавець цих послуг надавав позивачеві акти виконаних робіт, які крім вартісних показників, мають опис здійснених рекламних заходів виконавця. За цими актами рекламні заходи здійснювались через друковані засоби масової інформації. Акти виконаних робіт, наявність яких не заперечується відповідачем, містять достатньо інформації для встановлення їх зв'язку з оподатковуваною господарською діяльністю позивача, а тому ці витрати правомірно включені платником податку до складу задекларованих ним валових витрат з податку на прибуток.

Посилання податкового органу на не надання до перевірки зразків рекламних оголошень, та газет в яких вони були розміщені, не впливає на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не свідчать про порушення позивачем пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За встановлених обставин справи, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень як таких, що були винесені податковим органом за відсутності доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Херсон-Авто» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 скасувати.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14.02.2013 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук Ю.І.Цвіркун

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
08.06.2015
ПІБ судді:
Ланченко Л.В.
Реєстраційний № рішення
2а-4025/12/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційна скарга платника була задоволена, рішення суду апеляційної інстанції – скасовано.
Подальше оскарження
рішення в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію