Ухвала Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 у справі № 826/11023/13
Державний герб України 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 року м. Київ К/800/11172/14 

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року

у справі № 826/11023/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро» (надалі - позивач) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач, податковий орган), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 липня 2013 року № 0001842230, № 0001852230, №0001862230 та від 25 червня 2013 року №1617.5, №1717.5.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року і ухвалу ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 11 червня 2013 року №14/22-30/37535022.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 рік на 82683,00 грн. та заниження податку на прибуток у загальній сумі 9023705,00 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми, яка підлягає бюджетному відшкодуванню з податку на додану вартість на 2697277,00 грн.; п. 119.2 ст. 119, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 33107,10 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та контрагентами є фіктивними, такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків з метою отримання податкової вигоди.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 10 липня 2013 року № 0001842230, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 82683,00 грн.;

- від 10 липня 2013 року № 0001852230, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 11279631,25 грн., у тому числі 9023705,00 грн. - основний платіж, 2255926,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 10 липня 2013 року № 0001862230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2697277,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1348638,50 грн.;

- від 25 червня 2013 року № 1617.5, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 41383,87 грн., у тому числі 33107,10 грн. - основний платіж, 8276,77 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- від 25 червня 2013 року №1717.5, яким позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з:

- ТОВ «Либертин» на підставі договорів від 08 листопада 2011 року № 12 ПС/12, від 15 лютого 2012 року №3 ПС/12, від 03 вересня 2012 року № ПС/12;

- ПП «Проторус Плюс» за договором від 21 червня 2012 року №44 ПС/12;

- ТОВ «Южтехмонтаж» за договором від 31 липня 2012 року №51 ПС/12;

- ПП «Абсолют Тера» за договором від 25 травня 2012 року №36 ПС/12;

- ПП «Гамма-плюс» за договором від 25 квітня 2012 року №20 ПС/12;

- ТОВ «Кміс-Торгмаш МК» за договорами від 18 квітня 2012 року №18 ПС/12, від 26 квітня 2012 року №21 ПС/12, від 11 травня 2012 року №25 ПС/12, від 14 травня 2012 року №27 ПС/12;

- ТОВ «Схід-Альянс 2011» за договорами від 18 квітня 2012 року №17 ПС/12, від 28 квітня 2012 року №22 ПС/12, від 16 травня 2012 року №32 ПС/12, від 16 травня 2012 року № 32 ПС/12/2, від 16 травня 2012 року №32 ПС/12/3;

- ПП «Мария» за договором від 17 травня 2012 року №33 ПС/12;

- ПП «Авто-Агро-Світ» за договором від 21 червня 2012 року №45 ПС/12;

- ТОВ «Амат Херсон» за договором від 10 травня 2012 року №24 ПС/12;

- ФОП ОСОБА_5 на підставі рахунків-фактур від 27 квітня 2012 року №БВ-0000082, від 11 травня 2012 року №0000089;

- Фермерським господарством «Південна зірка» за договорами від 15 травня 2012 року №24 КП/12 та №28ПС/12;

- ПП «ПТЛК «Нова» за договором від 19 вересня 2012 року №62 КП/12.

Предметом вказаних договорів було постачання позивачу сої урожаю різного періоду.

На підтвердження виконання реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: специфікації, товарно-транспортні накладні, акти надходження товару, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, журнали приходу сої, в'їзду та виїзду автотранспорту, реєстрації лабораторних аналізів сої.

Використання придбаної сої у власній господарській діяльності підтверджується: актами переробки насіння, актами приймання-передачі сировини, актами зачистки силоса, добовими актами переробки сировини, книгою кількісного та якісного обліку.

В подальшому продукти переробки придбаного у контрагентів товару позивачем експортовано, що підтверджується зовнішньоекономічними договорами (контрактами) поставки, укладеними позивачем з іноземними підприємствами, специфікаціями до них, митними деклараціями.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг або дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу..

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги податковий орган посилається на акти перевірок контрагентів позивача, а також акти про неможливість проведення зустрічних звірок, яким, зокрема, встановлено порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства.

Колегія суддів не бере до уваги зазначені доводи касаційної скарги, оскільки порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Жодних інших обґрунтувань касаційна скарга не містить, а власне її зміст зводиться до цитування окремих висновків вищевказаних актів.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року у справі № 826/11023/13 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв

Судді: (підпис) Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
07.10.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
826/11023/13
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення, рішення першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію