Ухвала Вищого адміністративного суду України від 06.04.2015 у справі № 826/8593/13-а

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

06.04.2015 року м. Київ К/800/61362/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І.  (суддя-доповідач) 

Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. 

 при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року

у справі № 826/8593/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергополь-Україна»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Енергополь-Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.02.2013 року №0001142202, №0001152202 та від 23.05.2013 року №0003772202, №0003782202.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечувала та просила у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки ПАТ «Енергополь-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Будтрансінвест-Груп» за період жовтень 2011 року, січень, квітень, травень, червень, липень 2012 року, відповідачем складено акт від 06.02.2013 року №117/22.2-10/20022334, яким встановлено порушення: - пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 268 097, 00 грн.; - п. 185.1 ст.185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в сумі 250 000, 00 грн., а також занижено суму податку на додану вартість в сумі 1 733 334, 00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.02.2013 року: - №0001142202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 250 000, 00 грн.; - №0001152202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 335 121, 00 грн., з яких 268 097, 00 грн. - за основним платежем, а 67 024, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Також встановлено, що відповідачем за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Будтрансінвест-Груп» за період березень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року та ТОВ «Компанія «Київ Бетон» за період грудень 2012 року, відповідачем складено акт від 25.04.2013 року №477/22.2-10/20022334, яким встановлено порушення: - п. 185.1 ст.1 85, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.3, 198.6ст.198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 1 753 334, а також занижено суму податку на додану вартість в розмірі 364 720, 00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем були прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.05.2013 року: - №0003772202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 547 080, 00 грн., з яких 364 720, 00 грн. - за основним платежем та 182 360, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - №0003782202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 753 334, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цьогоКодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Будтрансінвест-Груп» укладені договори будівельного підряду, виконання умов яких підтверджується договорами, додатковими угодами, податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

Також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Компанія «Київ Бетон» укладений договір поставки, виконання умов якого підтверджується договором, податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками.

Зазначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі необхідні реквізити, передбачені нормами закону для первинних документів.

Як встановлено судом, не знайшло свого підтвердження те, що на момент укладення господарських угод та в період їх виконання дані контрагенти позивача не були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та платники податку на додану вартість, а також, що вони не мали адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних операцій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Посилання відповідача на акт про результати зустрічної звірки, акти про результати невиїзної документальної позапланової перевірки та акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

За таких обставин у суду касаційної інстанції відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року у справі № 826/8593/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко, Н.Г.Пилипчук

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
05.04.2015
ПІБ судді:
Цвіркун Ю.І.
Реєстраційний № рішення
№ 826/8593/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні касаційної скарги контролюючого органу. Рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України в подальшому не оскаржувалася.
Замовити персональну презентацію