Ухвала Вищого адміністративного суду України від 05.11.2014 у справі № 2а-6089/10/1670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/19293/12

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Полтавська МДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011

у справі № 2а-6089/10/1670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрооб'єднання фермерських господарств "Еліта" (далі - Товариство)

до Полтавської МДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2010 року Товариство звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення до нього) просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 07.06.2010 № 0000152301/0, від 26.08.2010 № 0000152301/1 та від 11.11.2010 № 0000153301/2, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції з ПДВ у сумі 108 126,29 грн.;

від 07.06.2010 № 0000171702/0 та від 14.09.2010 № 0000171702/1 в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 78275,91 грн. (у тому числі 26091,97 грн. за основним платежем та 52183,94 грн. за штрафними санкціями) ;

від 02.09.2010 № 0000181702/1 в частині визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 1470,84 грн. (у тому числі 1075,76 грн. за основним платежем та 395,08 грн. за штрафними санкціями) .

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: від 07.06.2010 № 0000152301/0, від 26.08.2010 № 0000152301/1, від 11.11.2010 № 0000153301/2; від 07.06.2010 № 0000171702/0, від 14.09.2010 № 0000171702/1 в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 670,50 грн. (у тому числі 223,50 грн. за основним платежем та 447 грн. за штрафними санкціями) , а також від 02.09.2010 № 0000181702/1; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову; позовні вимоги Товариства задоволені у повному обсязі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Полтавська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Полтавською МДПІ за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2009, оформленої актом від 20.05.2010 № 162/230/24389445.

Підставою для оспорюваного донарахування з ПДВ став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні транспортних послуг, придбаних у ПОСП «Відродження» та у відкритого акціонерного товариства «Решетилівська сільгоспхімія». Вказаний висновок податкова інспекція мотивує відсутністю у названих контрагентів необхідних дозвільних документів (ліцензії на провадження господарської діяльності з надання пологу з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом) як свідчення того, що ці правочини не були спрямовані на настання відповідних ним правовим наслідкам. Також Полтавська МДПІ зазначила про використання позивачем акумульованих на дотаційному рахунку коштів у сумі 58581,10 грн. не за цільовим призначенням, а саме на оплату бензину, електроенергії, послуг автотранспорту тощо.

Мотивом для визначення Товариству оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів слугував висновок Полтавської МДПІ про неврахування позивачем усіх належних йому транспортних засобів при обчисленні та сплаті цього податку.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішення суду першої інстанції в частині висновків щодо незаконності донарахування позивачеві зазначених сум ПДВ та податку з власників транспортних засобів в апеляційному порядку не переглядалося.

Враховуючи, що відповідно до частини першої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом, то підстави для надання правової оцінки наведеним висновкам суду у рамках даного касаційного провадження відсутні.

Таким чином, предметом касаційного оскарження у даній справі є питання правильності визначення Товариству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 78275,91 грн. (у тому числі 26091,97 грн. за основним платежем та 52183,94 грн. за штрафними санкціями) .

Однією з підстав для цього нарахування став висновок ДПІ про необхідність оподаткування як додаткового блага вартості харчування, наданого позивачем своїм працівникам, залученим до виконання сільськогосподарських та інших робіт.

Відхиляючи наведені доводи податкового органу як необґрунтовані, суд першої інстанції виходив з того, що харчування працівників є заходом з охорони праці, який передбачений у пункті 6 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994.

Наведене, за висновком апеляційного суду, виключає можливість кваліфікації зазначених витрат як додаткового блага працівників та обумовлює право позивача на відображення цих витрат у складі його валових витрат

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Так, відповідно до пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

За правилами підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 загальний місячний оподатковуваний дохід включає дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді, зокрема, вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» (витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 994 затверджено Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, яким передбачено надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води.

Втім позивачем не подано доказів на підтвердження як факту залучення наведених в акті перевірки працівників до виконання робіт у шкідливих і важких умовах праці, так і взагалі факту наявності на підприємстві атестованих в установленому порядку робочих місць, що характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його нащадків.

Наведене обумовлює правильність наданої судом першої інстанції юридичної оцінки обставин справи про відсутність у даному разі правових підстав для висновку про обов'язковий для позивача характер витрат на оплату харчування його працівників, що, в свою чергу, обумовлює правомірність кваліфікації вартості цього харчування як додаткового блага працівників Товариства.

По епізоду щодо необхідності виконання Товариством обов'язків податкового агента з нарахування, утримання та перерахування до бюджету необхідних сум податку при виплаті доходу суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_1 у вигляді плати за виконані ремонтні роботи, слід також погодитися з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що сплата цим приватним підприємцем єдиного податку свідчить про необхідність самостійного оподаткування нею отриманого доходу за правилами спрощеної системи.

З аналогічних мотивів неспроможними є і висновки податкового органу про необхідність оподаткування позивачем як податковим агентом доходу, виплаченого нотаріусу за надані послуги, позаяк оподаткування своїх доходів здійснюється нотаріусом самостійно як самозайнятою особою.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду зі спору як помилково скасоване.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2011 у справі № 2а-6089/10/1670 скасувати.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 у справі № 2а-6089/10/1670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
05.11.2014
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
2а-6089/10/1670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено частково. Постанову апеляційного адміністративного суду скасовано. Постанову окружного адміністративного суду залишено в силі.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду України не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію