Ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.08.2014 у справі №2а/2370/2557/2012

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/68812/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Нечитайло О.М.

Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу  Фермерського господарства «Зарічанка»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р.

у справі № 2а/2370/2557/2012

за позовом  Фермерського господарства «Зарічанка»

до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство «Зарічанка» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено камеральну перевірку даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, про що складено акт від 02.04.2012 р. №16/15-130/36546117, яким встановлено несвоєчасне перерахування позивачем коштів на спеціальний рахунок, чим порушено вимоги п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.04.2012 р. №0000571501, яким позивачу, за затримку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість застосовано штраф у розмірі 10% від суми, що становить 7 388,70 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням слугувало несвоєчасне перерахування позивачем на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість, зазначеної у скороченій декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 141 687,00 грн.

Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивач зобов'язаний був самостійно сплатити суму податкового зобов'язання визначену ним у податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку.

Скаржник обґрунтовуючи касаційну скаргу зазначив про те, що сума податку на додану вартість, нарахована ним, як сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/ послуг, не підлягає сплаті до бюджету, а тому вона не є грошовим зобов'язанням у розумінні п.п.14.1.39 та 14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Так, в силу приписів п.п.14.1.39 та п.п.14.1.156 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. А податкове зобов'язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством, у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк.

Відповідно до п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Положення п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України визначають, що в разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом визначених строків, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в наступних розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/ послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, який затверджений Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з вищенаведеного, на думку позивача, сума податку на додану вартість нарахована сільськогосподарським підприємством, із спеціальним режимом оподаткування, на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/ послуг, не є податковим зобов'язанням, оскільки не підлягає сплаті до бюджету.

Однак, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з такими доводами позивача з огляду на наступне.

Згідно п.2 та п.3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 р. №11, сільськогосподарське підприємство в разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного/податкового періоду спеціальний рахунок - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - в порядку, визначеному Національним банком, за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. На підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в установлені строки подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті/перерахуванню сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених ним сільськогосподарських товарів/ послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства, тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний/податковий період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у встановлені строки для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Також п. 3 вказаного Порядку передбачено, що сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним/податковим періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний період.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України, а починаючи з 01 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства. В разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства. Дані положення врегульовані п.4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, зазначений Порядок покладає на сільськогосподарське підприємство обов'язок дотримуватись строків сплати/ перерахування податкових зобов'язань, які визначені ст.203 Податкового кодексу України та зобов'язує податкові органи здійснювати контроль за їх дотриманням.

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку відносно того, що п.209.2 ст.209 Податкового кодексу України передбачає лише пільгу для сільськогосподарських підприємств, із спеціальним режимом оподаткування, щодо залишення сум податку на додану вартість у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. При цьому, нормами податкового законодавства такі підприємства не звільняються від обов'язку дотримуватись під час перерахування коштів на спецрахунок граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України, а також від відповідальності, яка передбачена п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України у вигляді штрафу за їх порушення.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Зарічанка» залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 р. у справі №2а/2370/2557/2012  залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. 

Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
03.08.2014
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
2а/2370/2557/2012
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суду України відмовив в задоволені касаційної скарги а рішення окружного адміністративного суду та апеляційного адміністративного суду залишив без змін. 
Подальше оскарження
В подальшому рішення суду не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію