Ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.06.2014 у справі № 2а-16021/10/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2014 р. м. Київ К/9991/15357/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2010

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011

по справі № 2а-16021/10/2670

за позовом Приватного підприємства «Бокарті»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва

про визнання неправомірними дій.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М.,

перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Приватного підприємства «Бокарті» (далі - ПП «Бокарті», позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва) про визнання неправомірними дій відповідача щодо невизнання та неприйняття податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2010 року та за серпень 2010 року (із додатками 5 до них), як документів податкової звітності та зобов'язання ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняти та облікувати податкові декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року та серпень 2010 року (із додатками 5 до них), як документи податкової звітності з усіма зазначеними в них та додатках до них показниками.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2010, позовні вимоги задоволено: визнано неправомірними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва щодо невизнання та неприйняття податкових декларацій ПП «Бокарті» з податку на додану вартість за липень 2010 року, серпень 2010 року (із додатком 5 до них) як документів податкової звітності. Зобов'язано ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняти податкові декларації ПП «Бокарті» з податку на додану вартість за липень 2010 року та серпень 2010 року (із додатком 5 до них) як документи податкової звітності.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано неправомірними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва щодо невизнання та неприйняття податкових декларацій ПП «Бокарті» з податку на додану вартість за липень 2010 року, серпень 2010 року (із додатком 5 до них) як документів податкової звітності, в решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Святошинському районі м. Києва 19.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.06.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 4.1.2 пункту 4.1, підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про прядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.08.2010 ПП «Бокарті» було надано до ДПІ у Святошинському районі м. Києва декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року.

Листом від 12.08.2010 №14501/10/28-323 ДПІ у Святошинському районі м. Києва повідомила ПП «Бокарті» про те, що подана ним податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2010 року не була визнана як податкова звітність, на підставі того, що позивачем було невірно вказано місцезнаходження платника податку на додану вартість, та запропоновано йому подати декларацію за вказаний період повторно.

ПП «Бокарті» 16.09.2010 було надано до ДПІ у Святошинському районі м. Києва декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року разом з додатоком 5 до неї та електронною копією реєстру виданих та отриманих податкових накладних за за вказаний період. Вказану декларацію не була прийнято відповідачем, внаслідок чого позивачем було направлено вказану податкову деларацію поштою.

Листом від 24.09.2010 №14935/10/28-323 ДПІ у Святошинському районі м. Києва повідомила ПП «Бокарті» про те, що подана ним податкова декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року не була визнана як податкова звітність, на підставі того, що позивачем не було додано реєстр виданих та отриманих податкових накладних у електронному вигляді, та запропоновано йому подати декларацію за вказаний період повторно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом неправомірно відмовлено у прийнятті податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за липень 2010 року та за серпень 2010 року (із додатками 5 до них), як документів податкової звітності і визнання таких дій неправомірними є достатнім способом захисту прав позивача, що має наслідком визнання таких податкових декларацій документами податкової звітності, які подані вчасно з дотриманням строків, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пункту 3 статті 10 Закону України «Про держану податкову службу в Україні» однією з функцій державних податкових інспекцій є контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Згідно пункту 1.11 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу) .

Підпунктом 4.1.2. пункту 4.1. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним усупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Вказаною нормою передбачено вичерпні умови, невиконання яких надає право податковому органу не визнати податокову декларацію як таку, а саме: не зазначення обов'язкових реквізитів, не підписання відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

З аналізу наведених норм вбачається, що податковий орган зобов'язаний прийняти податкову декларацію без попередньої перевірки зазначених у ній показників та може не визнати податкову звітність як податкову декларацію виключно з підстав заповнення її всупереч правил, зазначеним у встановленому порядку її заповнення.

За результатом розгляду справи судами не встановлено відповідних недоліків у спірних деклараціях, які б дозволяли податковому органу не визнавати подані документи податковою декларацією.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, тобто місцезнаходження юридичної особи зазначається в свідоцтві про державну реєстрацію.

Судами встановлено, згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ПП «Бокарті» серія А01 №247883, Статуту ПП «Бокарті», зареєстрованого 03.03.2008, довідки про взяття на облік платника податків №627/29-109 від 04.03.2008, довідки АА №176765 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що місцезнаходження позивача є: 03115, м. Київ, вул. Верховинна, буд. 34, кв. 55. Вказана адреса зазначена позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість за липень 2010 року та серпень 2010 року.

Отже, зазначена позивачем адреса у декларації була незаконно розцінена податковим органом як недолік, з огляду на те, що Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не передбачає неприйняття податкової декларації в разі відсутність платника податків за своїм місцем знаходженням. До того ж, в процесі розгляду справи було встановлено, що вказана в деклараціях адреса є адресою місця проживання керівника підприємства.

Враховуючи зазначене, відмова відповідача у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за липень 2010 року, серпень 2010 року з підстав невірно вказаної адреси позивача, є протиправною.

Стосовно неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року ще й з тих підстав, що не надані реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді слід зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни у статтю 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно яких платники податку подають органу державної податкової служби на безоплатній основі разом з податковою декларацією за відповідний звітний період копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Проте, Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює негативних наслідків для платників податків за неподання електронних реєстрів виданих таотриманих податкових накладних.

Спеціальним законом, який визначає підстави для невизнання та неприйняття податкових декларацій як податкової звітності, є Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкова звітність може бути надана до податкового органу у електронному вигляді за добровільним рішенням платника.

Таким чином, відмова податкового органу прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість позивача за серпень 2010 року з підстав неподання до податкового органу електронного реєстру виданих та отриманих податкових накладних є неправомірною.

Враховуючи вищезазначене та з огляду на положення частини другої статті 220 КАС України щодо перегляду судом касаційної інстанції рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність неприйняття податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за липень 2010 року та за серпень 2010 року (із додатками 5 до них), як документів податкової звітності.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 222, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна

Судді:__________________ Л.І. Бившева__________________ А.М. Лосєв

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
04.06.2014
ПІБ судді:
Шипуліна Т.М.
Реєстраційний № рішення
2а-16021/10/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію