Ухвала Вищого адміністративного суду України від 04.03.2015 у справі № 2а-8507/09/2270/08 (24666/10/9104)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2015 р. м. КиївК/800/38446/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Ньорби О.М.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Хмельницької регіональної філії

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.01.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014

у справі № 2а-8507/09/2270/08 (24666/10/9104)

за позовом Хмельницької регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру»

до Державної податкової інспекції у Дунаєвському районі Хмельницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» в особі Хмельницької регіональної філії (надалі - позивач, ДП «Центр державного земельного кадастру» в особі Хмельницької регіональної філії) звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дунаєвському районі Хмельницької області (надалі - відповідач, ДПІ у Дунаєвському районі Хмельницької області) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.01.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу позивача.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог, податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2008, за результатами якої 15.05.2009 складено акт № 464/2340/26431921 (надалі акт) .

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів, зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 302 220,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 27.05.2009 № 0001272340/0, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 423 948,50 грн., у т.ч. 302 220,00 грн. - за основним платежем та 121 728,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

податкове повідомлення-рішення від 27.05.2009 № 0001282340/0, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89 085,00 грн., у т.ч. 59 390,00 грн. - за основним платежем та 29 695,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями 09.06.2009 позивач у порядку адміністративного оскарження подав скаргу до ДПІ в Дунаєвецькому районі.

За результатами розгляду первинної скарги 26.06.2009 ДПІ у Дунаєвецькому районі прийнято рішення за № 5328/7/23-0-24, яким залишено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001272340/0 та №00012823400 від 27.05.2009 без змін, а скарга без задоволення, та направлено позивачу нові податкові повідомлення-рішення № 0001272340/1; №0001282340/1 від 26.06.2009.

Не погодившись із рішенням ДПІ у Дунаєвецькому районі, прийнятим за результатами розгляду первинної скарги, 08.07.2009 підприємство подало повторну скаргу до ДПА у Хмельницькій області.

За результатами розгляду скарги ДПА у Хмельницькій області 03.09.2009 прийняла рішення № 13875/10/25-036, яким податкові повідомлення-рішення від 27.05.2009 № 0001272340/0 (від 26.06.2009 № 0001272340/1), від 27.05.2009 № 0001282340/0 (від 26.06.2009 № 0001282340/1) залишені без змін, а скарга без задоволення.

Окрім цього, рішенням № 13875/10/25-036 збільшено позивачу суму податкового зобов'язання (штрафну санкцію) з податку на прибуток в розмірі 29 381,50 грн., визначену у податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Дунаєвецькому районі від 27.05.2009 № 0001272340/0 (від 26.06.2009 № 0001272340/1). На підставі чого 03.09.2009 ДПІ у Дунаєвецькому районі винесено нові податкові повідомлення рішення:

№ 0001272340/2, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 423 948,50 грн., у тому числі 302 220,00 грн. за основним платежем та 121 728,50 грн. штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001282340/2, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 89 085,00 грн., в тому числі 59 390,00 грн. за основним платежем та 29 695,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0002192340/2, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 29 381,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що з матеріалів справи вбачається, що в долучених до матеріалів справи актах не вказано обсяги наданих послуг у натуральному виразі, не конкретизовано зміст наданих послуг в натуральному та вартісному виразі, акти не містять інформації про фактично понесені витрати на здійснення цих послуг. Понесені витрати на придбання послуг не оформлені відповідними документами. У зв'язку з цим, відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), не доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності.

З огляду на це, суди дійшли висновку про законність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період, який перевірявся, позивачем, як замовником, було укладено ряд договорів про надання послуг, зокрема:

- з ПП ПКФ «Промтех-2005» Договір по надання юридичних послуг за № 66 від 10.09.2007;

- з приватним підприємцем ОСОБА_6 Договір про виконання робіт по обслуговуванню комп'ютерної техніки та обробки даних від 01.07.2008;

- з приватним підприємцем ОСОБА_7 Договір про надання послуг по ремонту та обслуговуванню комп'ютерної техніки від 26.07.2006;

- з ДП «Ласгранд» КОВ «Перша Бішковіцька» Договір про виконання проектних робіт від 16.11.2007;

-з МПП «Анатолій і К» Договір про виконання топографо-геодезичних та картографічних робіт від 17.06.2006;

- з приватним підприємцем ОСОБА_8 Договір про виконання робіт з підготовки документів та звіряння матеріалів для оновлення картографічного матеріалу сільських рад Ярмолинецького району від 21.11.2007;

- з приватним підприємцем ОСОБА_9 Договір про виконання робіт по ремонту та реконструкції офісного приміщення від 17.10.2006.

На виконання вказаних договорів контрагенти надали позивачу акти здачі-приймання робіт, а останній провів оплату за отримані послуги.

Як зазначалось вище, доводи податкового органу ґрунтуються на суперечливих висновках відповідача, який вказуючи в акті перевірки на порушення позивачем норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у своєму ж акті та рішенні про результати розгляду первинної скарги зазначає, що всі витрати Філії підтверджені наданими для перевірки первинними документами: договорами, актами здачі приймання (надання послуг, робіт), і своєчасно відображені по бухгалтерському обліку Філії.

Крім цього, відповідач, нараховуючи податкові зобов'язання з податку на додану вартість за спірними операціями, нічого не зазначає у висновку акта перевірки про порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Більш того, згідно абзацу першого «Висновку» того ж акта перевіркою не виявлено порушень пунктів, зокрема:

- 3.1.2 валові витрати;

- 3.2.1 податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Тобто, судами залишено поза увагою та не надано належної правової оцінки як висновкам податкового органу, викладеним в акті щодо реальності операцій за спірними договорами, так і обґрунтованості та законності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, і тим більше податку на додану вартість.

У зв'язку з чим, з'ясовуючи обставини реальності вчинення господарських операцій судам слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення спірних господарських операцій та порушення приписів податкового законодавства, викладені в акті перевірки чи інших належних фактичних даних.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, суду першої інстанції під час нового розгляду справи слід мати на увазі, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт порушення контрагентами позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Однак таких доказів податковим органом до суду не надано і вказані факти не доведені.

Водночас, суд касаційної інстанції не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган не наводить жодного належного та допустимого доказу, якій би підтверджував даний факт.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 229, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в особі Хмельницької регіональної філії задовольнити.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.01.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2014 у справі № 2а-8507/09/2270/08 (24666/10/9104) скасувати.

Справу № № 2а-8507/09/2270/08 (24666/10/9104) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
03.03.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
2а-8507/09/2270/08 (24666/10/9104)
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційний суд задовольнив скаргу платника податків. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу напрвлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію