Ухвала Вищого адміністративного суду України від 03.09.2014 у справі № 2а-4586/12/2070
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2014 року м. Київ К/9991/63323/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В.

Бухтіярової І. О. Вербицької О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 р.

у справі № 2а-4586/12/2070

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000021740 від 22.03.2012 р., № 0000561704 від 06.03.2012 р., № 0000031740 від 22.03.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 р., адміністративний позов задоволено: скасовано як протиправні податкові повідомлення-рішення № 0000021740 від 22.03.2012 р., № 0000561704 від 06.03.2012 р., № 0000031740 від 22.03.2012 р.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідпача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до ДПІ у Московському районі м. Харкова надано податкові декларації з податку на додану вартість за 12 місяців 2011 р., якою заявлено податкового зобов'язання у розмірі 328 270 грн., суму податкового кредиту в розмірі 308 574 грн.; за 1 місяць 2012 р., якою заявлено суму податкового зобов'язання у розмірі 205 102 грн., суму податкового кредиту у розмірі 196 876 грн. Працівниками ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено камеральні перевірки даних, задекларованих у податкових звітностях з податку на додану вартість фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за результатами яких були складені акти: № 623/174/НОМЕР_4 від 03.03.2012 р.; № 622/174/НОМЕР_4 від 03.03.2012 р.; № 424/174/НОМЕР_4 від 17.02.2012 р., якими зафіксовані порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі вказаних актів податкової перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000021740 від 22.03.2012 р., № 0000561704 від 06.03.2012 р.; № 0000031740 від 22.03.2012 р.

Як вбачається з актів перевірки № 623/174/НОМЕР_4 від 03.03.2012 р.; № 622/174/НОМЕР_4 від 03.03.2012 р.; № 424/174/НОМЕР_4 від 17.02.2012 р. підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало твердження перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_5, оскільки органами ДПС було встановлено що свідоцтво платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_5 було анульовано.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в актах податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; - дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

При цьому, сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ФОП ОСОБА_4, в межах своєї господарської діяльності, було укладено з ФОП ОСОБА_5 договір доручення № 17/06/1 від 17.06.2008 р. та додаткову угоду до даного договору.

ФОП ОСОБА_5 виписав податкові накладні, які було включено позивачем до складу податкового кредиту.

Виписані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент її виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_5

Висновок про допущення арифметичної помилки, що вплинула на розрахунки з бюджетом, зроблений на підставі того, що контрагент позивача за даними ДПІ: ФОП ОСОБА_5 не є платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2011 р., поновлено реєстрацію як платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_5 з дати анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копії особам, які беруть участь у справі.

Тобто, у разі набрання законної сили рішенням про задоволення позовних вимог про визнання протиправним рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість відповідне рішення податкового органу вважається протиправним з моменту його прийняття, а протиправно анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість слід вважати чинним протягом усього часу від моменту його видачі.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на день укладення правочину між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5, як і на день здійснення податковим органом перевірок ФОП ОСОБА_4, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_5 слід вважати чинним.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту, відповідно до податкових накладних, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 р. у справі № 2а-4586/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько

Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) О.В. Вербицька

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
03.09.2014
ПІБ судді:
Приходько І.В.
Реєстраційний № рішення
2а-4586/12/2070
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції залишив без задоволення касаційну скаргу контролюючого органу. Рішення суду апеляційної інстанцій залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалось Верховним Судом України
Замовити персональну презентацію