Ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.10.2014 у справі № 820/6719/13-а

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/4011/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої:Блажівської Н.Є.

суддів: , Сіроша М.В., Юрченко В.П.,

за участю секретаря Луцак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року

у справі № 820/6719/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Іванчуківське хлібоприймальне підприємство»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Іванчуківське хлібоприймальне підприємство» (надалі також - позивач, ПАТ «Іванчуківське хлібоприймальне підприємство») звернулося до суду з адміністративним позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі також - відповідач, ДПІ), в якому просить суд:

- скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 18 травня 2013 року № 0000212220, №0000222220;

- скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 21 травня 2013 року № 0000242220, № 0000232220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 18 травня 2013 року № 0000212220, №0000222220 та від 21 травня 2013 року № 0000242220, № 0000232220.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року апеляційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень рішень від 18 травня 2013 року № 0000212220 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 483623,00 грн.) та № 0000222220 (збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 24868,00 грн., з яких 24867,00 грн. - за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та від 21 травня 2013 року № 0000242220 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 82987,00 грн., з яких 64933,00 грн. - за основним платежем, 18054,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) , та № 00232220 (збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 611625,00 грн., з яких 407750,00 грн. - за основним платежем, 203875,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) , з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в актах перевірки від 23 квітня 2013 року № 321/2220/33168696 та від 26 квітня 2013 року № 336/2220/33168696, про порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1статті 139 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшенням оподатковуваного доходу на суму витрат по господарським операціям з ТОВ «Право», ТОВ «ОКРО АЕР», ТОВ «Гарант-Фінанс», ТОВ «АРП», ТОВ «ЕЛКО-ЛТД», реальне здійснення яких не підтверджено; підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України, внаслідок включення до складу витрат від операційної діяльності собівартості товарів, реалізованих пов'язаній особі - ПП «Агро-Трейд» у повному обсязі, внаслідок чого витрати завищено на загальну суму 147150,00 грн., у тому числі: у 2 кварталі 2012 року на 25165,00 грн., у 3 кварталі 2012 року на 121985,00 грн.

Перевіряючи дотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили із не вірного застосування норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

Щодо тверджень попередніх судових інстанцій про недоведеність ДПІ факту допущення порушень позивачем вимог підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України, внаслідок включення до складу витрат від операційної діяльності собівартості товарів, реалізованих пов'язаній особі - ПП «Агро-Трейд» слід зазначити, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що в розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України, ПП «Агро-Трейд» володіє пакетом акцій, що складає менше 20% статутного фонду ПАТ «Іванчуківське ХПП», тому не є пов'язаною особою з ПАТ «Іванчуківське ХПП».

Відповідно до підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 ПК України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених у вказаному підпункті ознак.

Згідно з абзацом 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

З урахуванням наведеного, встановлення обставини пов'язаності осіб, за результатами продажу/обміну товарів, виконанням робіт, наданням послуг між якими формуються витрати, входить до предмету доказування для вирішення цілей даного спору.

Разом з тим, роблячи висновки про не пов'язаність ПП «Агро-Трейд» з ПАТ «Іванчуківське ХПП», суди зазначили, що висновок контролюючого органу щодо пов'язаності позивача з ПП «Агро-Трейд» був зроблений на підставі статуту ПАТ «Іванчуківське ХПП», в якому вказано, що ПП «Агро-Трейд» володіє 30% частки у статутному капіталі підприємства.

Станом на червень-липень 2012 року згідно реєстру акціонерів, кількість акцій, що належить ПП «Агро-Трейд», складає 6% статутного капіталу ПАТ «Іванчуківське ХПП» , що також відображено відповідачем в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 23 квітня 2013 року № 321/2220/33168696.

В той же час, суди не врахували належним чином законодавчої вимоги, з якої слідує не лише необхідність аналізу володіння частки в статутному фонді безпосередньо, або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб, а також впливу безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Таким чином, дана норма (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачає застосування двоскладового тесту для з'ясування пов'язаності вказаних осіб.

Вказане судами попередніх інстанцій не встановлено.

Відповідно до вимоги про офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

В той же час, суди не витребували належних доказів та не перевірили обставину, що входить до предмета доказування для цілей вирішення даного спору, тобто не перевірили які юридичні особи у якій частині володіли часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду позивача саме у липні - червні 2012 року, що є необхідними для встановлення факту пов'язаності чи не пов'язаності ПП «Агро-Трейд» з ПАТ «Іванчуківське ХПП».

Крім того, висновок попередніх судових інстанцій про документальне підтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами також є передчасним.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 139 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг;

дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між ПАТ «Іванчуківське ХПП» (Покупець) та ТОВ «Право» (Продавець) 11 травня 2011 року укладено договір поставки № 1105п1. На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договорів, а саме поставки на адресу позивача 504,65 т. соняшника урожаю 2010 року на загальну суму 2523250,00 грн. позивачем надано податкові та видаткові накладні, виписку з банківського рахунку, товарно-транспортні накладні.

Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами полягали в наступному: з ТОВ «ОКРО АЕР» - поставка 10120 л. пічного палива; з ТОВ «Гарант Фінанс» - поставка палива СЖТ-КМ; з ТОВ «ЕЛКО-ЛТД - придбання апарата повітряно-плаз. різання ІСКРА, компресора ZA 65-100, наконечника, електрода; з ТОВ «АРП» - придбання швидкісної пари до редуктора Ц2У 315.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із зазначеними суб'єктами господарювання позивач надав податкові та видаткові накладні, виписку з банківського рахунку, товарно-транспортні накладні.

На підставі наведених доказів суди зробили висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та дійшли висновку про недоведеність відповідачем факту допущення податкової дисципліни позивачем.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, які передбачені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, і рішення суду першої інстанції, з огляду на не дотримання принципу офіційного з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору. Так, зокрема, суди не перевірили обставин використання позивачем у власній господарській діяльності поставлених контрагентами товарів. Також суди не надали оцінки посиланням ДПІ про неможливість фактичного здійснення господарських операцій з поставки 504,65 т. соняшника урожаю 2010 року ТОВ «Право», оскільки з 43,7232 га орендованих останнім земельних ділянок фактично можна було зібрати 196,7544 т. неочищеного соняшника

Не вжиття усіх заходів з метою встановлення обставин, що мають значення для вирішення спору судами попередніх судових інстанцій, надання оцінки доказам без дотримання вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність у суду касаційної інстанції повноважень щодо встановлення та визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішеннях, які переглядаються, зумовлює скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, під час нового розгляду судам слід звернути увагу на наступне.

Оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з'ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а інші поняття можуть використовуватися лише в частині, що не суперечить податковим нормам. При цьому обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства - цивільного, фінансового тощо, в той же час платники податків не вправі посилатися на цивільно-правові та інші неподаткові норми в обґрунтування правомірності своєї поведінки.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання) .

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Також податкова вигода може визнаватись необґрунтованою зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). Слід зазначити, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності) , то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на необхідності застосування підходу належної податкової обачності, яка безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Якщо витребувані судом докази на підтвердження правомірності оскарженого рішення (дій чи бездіяльності) не надані відповідачем-податковим органом, суд не позбавлений права вказати на допущені таким податковим органом порушення процесуальних вимог шляхом постановлення окремої ухвали в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі якщо зібраних у справі доказів буде достатньо для підтвердження доводів податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарської операції, у відповідному позові платника податків щодо неправомірності визначених йому грошових зобов'язань необхідно відмовити. Водночас відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року скасувати.

Справу № 820/6719/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош, В.П. Юрченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.10.2014
ПІБ судді:
Блажівська Н.Є.
Реєстраційний № рішення
№ 820/6719/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовільнив частково касаційну скаргу контролюючого органу, рішення попередніх інстанцій – скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Замовити персональну презентацію