Ухвала Вищого адміністративного суду України від 02.06.2014 у справі № 2а/1770/903/11
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/9991/36718/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Нечитайло О.М.

Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.,

розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р.,

додаткову постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 р.,

та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р.

у справі №2а/1770/903/11

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкової застави,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкової застави.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р., позов задоволено повністю, скасовано податкову заставу щодо будь-якого майна позивача, зареєстровану в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 03.02.2011 р. о 15:44:15 год. за реєстраційним номером 10789869, застосовану відповідачем на підставі п.89.1.1 п.89.1 ст. 89 Податкового кодексу України, присуджено на користь позивача із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Крім того, додатковою постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р., зобов'язано відповідача вжити заходів щодо припинення податкової застави щодо будь-якого мана позивача, зареєстрованої в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 03.02.2011 р. о 15:44:15 год. за реєстраційним номером 10789869 в порядку, встановленому законом, не пізніше 5 днів з дня набрання рішенням законної сили.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03.02.2011 р. о 15:44:15 год. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстрована податкова застава за № 10789869 щодо будь-якого майна позивача, про що свідчить отриманий позивачем витяг № 30202568. Дана податкова застава застосована 21.01.2011 р. Державною податковою інспекцією у м. Рівне на підставі пп.89.1.1 п.89.1 ст.89 Податкового кодексу України.

Так, вказаною нормою передбачено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

При цьому, відповідач зазначив, що відділом адміністрування податків з фізичних осіб ДПІ у м. Рівне було внесено в картку особового рахунку самостійно нараховану позивачем суму основного платежу згідно поданої заяви про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності за ставкою 200 грн. по термінах сплати.

Внаслідок несплати суми 200,00 грн. за лютий 2011 р. по терміну сплати 20.01.2011 р. у позивача виник податковий борг, у зв'язку з чим, на думку податкового органу, виникло право податкової застави.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що позивач свій обов'язок зі сплати єдиного податку у повному обсязі виконала відповідно до вимог чинного на той момент законодавства, а тому облік податкового боргу ДПІ у м. Рівне у сумі 200,00 грн., на підставі якого могло б виникнути право податкової застави, неправомірний.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування 10.12.2010 р. сплатила єдиний податок у розмірі 200,00 грн. за січень 2011 року. 18.01.2011 р. позивачем було подано заяву про зарахування коштів, сплачених 10.12.2010 р. у розмірі 200,00 грн. на оплату єдиного податку за січень 2011 року, як оплату податку за січень 2011 року - у розмірі 86,00 грн., за лютий 2011 року - у розмірі 86,00 грн., за березень 2011 року - у розмірі 28,00 грн.

Правовою підставою для зміни напряму зарахування коштів, сплачених 10.12.2010 р. на оплату єдиного податку за січень 2011 року позивач визначила приписи підрозд. 8 розділу ХХ Податкового кодексу України.

Так, наведеними законодавчими положеннями визначено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються суб'єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого - двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" .

Крім того, єдиний податок або фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку або фіксованого податку, що підлягають перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та Закону України "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., N 30 - 31, ст. 195) (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку або фіксованого податку на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.

Правове регулювання спрощеної системи оподаткування субєктів господарської діяльності запроваджене Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку, звітності субєктів малого підприємництва», який ще був чинним на час виникнення спірних правовідносин, та відповідно до положень якого суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Пунктом 2 Указу визначено, що ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Отже, оподаткування єдиним податком за своєю суттю є спрощеним порядком оподаткування, оскільки він встановлюється у вигляді платежу відповідно до рішення місцевої ради. Обрання такої системи оподаткування є правом фізичної особи-підприємця.

Таким чином, платник податків, надаючи до органу податкової служби заяву про застосування спрощеної системи оподаткування, погоджується на сплату єдиного податку щомісяця у розмірі, встановленому місцевою радою, а сума єдиного податку є узгодженою з моменту видачі такому платнику податків свідоцтва про сплату єдиного податку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

За змістом ст. 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску, є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Розділом VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року.

З дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Cплата ставки єдиного податку має відбуватись в порядку та строки, визначені також Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до положень якого платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. № 1196 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. № 507», яка набрала чинності з 01.01.2011 р., суб'єкт малого підприємництва сплачує 43% нарахованого єдиного податку на рахунки відповідного бюджету, а 57% нарахованого єдиного податку на рахунки органів Пенсійного фонду України як частину суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому розподіл Державною казначейською службою України сплачених суб'єктом малого підприємництва сум єдиного податку відмінено.

Системний правовий аналіз наведених змін в положеннях законодавства дає підстави для висновку, що з 01.01.2011 р. платники єдиного податку, здійснюючи оплату єдиного податку за звітні періоди 2011 року, мають сплачувати частку єдиного податку, а саме у розмірі 43% від ставки такого податку, на рахунки бюджету.

Утім, наведені приписи жодним чином не звільняють суб'єкта підприємницької діяльності від сплати іншої частини єдиного податку у розмірі 57%, а лише визначають, що органи Державного казначейства України не здійснюють розподіл коштів єдиного податку, оскільки платники податку зобов'язані сплачувати окремо суму податку, що спрямовується до місцевого бюджету (43%) та сум єдиного соціального внеску (57%).

Стаття 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» встановлює відповідальність суб'єктів малого підприємництва за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.

Частиною першою статті 67 Конституції України закріплено обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Матеріали даної справи не містять доказів сплати позивачем 57% нарахованого єдиного податку, як частини суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що дає підстави вважати передчасними висновки судів попередніх інстанцій, які обмежені встановленням сплати позивачем лише частини визначеної законодавцем частки податку.

З урахуванням наведеного, для правильного вирішення даного спору судам слід встановити чи сплачувався у повному обсязі позивачем єдиний податок, з урахуванням чого встановити строки такої сплати, після чого надавити оцінку наявності у позивача податкового боргу.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає за необхідне надати оцінку тому факту, що передача всього майна позивача в податкову заставу суперечить вимогам Податкового кодексу України.

З огляду на загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності та справедливості розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу.

Згідно приписів Податкового кодексу України майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом.

Отже, надаючи оцінку діям податкового органу щодо передачі майна у податкову заставу слід виходити з відсутності юридичних підстав для розповсюдження податкової застави на «будь-яке» майно платника податків.

Положення п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України визначаються, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Таким чином, передаючи майно платника податків з метою погашення його податкового боргу в податкову заставу, контролюючий орган має здійснити опис такого майна, на підставі якого виокремити майно, вартість якого не перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 р., додаткову постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.04.2011 р., ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 р. у справі №2а/1770/903/11 скасувати.

Справу №2а/1770/903/11 направити новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.06.2014
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
2а/1770/903/11
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив частково касаційну скаргу контролюючого органу. Рішення судів попередньої інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України не переглядалась Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію