Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.12.2014 у справі № 826/17754/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2014 року м. Київ К/800/21853/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В. Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.,

та представників сторін:

від позивача - Горошинський О.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 08.04.2014

у справі № 826/17754/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика бакалейних продуктів"

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.01.2014 та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.10.2013 №0008912202 та №0008922202.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами заявника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 07.10.2013 №567/26-54-22-02-10/34514827, в якому встановлені порушення вимог:

- п. 44.1 ст. 44, пп.пп. 14.1.11, 14.1.27, 14.1.36, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 1 129 582,00 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 427 179,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 28.10.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №0008912202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 565 927,50 грн., у тому числі за основним платежем - 427179,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 138748,50 грн.;

- №0008922202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 288 334,75 грн., у тому числі за основним платежем - 1129582,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 158752,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем необґрунтовано сформовано податковий кредит та валові витрати на підставі безоплатно отриманих від ТОВ «Круп'яний дім» товарів, а також документально не підтверджено господарські відносини з ФОП ОСОБА_3, що свідчить про порушення податкового законодавства. Крім того, суд зазначив, що матеріалами справи не підтверджується правомірність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками господарських відносин з ТОВ «ТД «Лудер», ТОВ «ТД «ФБП» та ТОВ «Лана Групп».

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Як вбачається з акта перевірки, станом на 31.12.2013 позивач мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Круп'яний дім» дім за поставлені у 2010 - 2011 роках сировину та матеріали згідно договору купівлі-продажу від 01.12.2010 №83.

Матеріали справи свідчать, що 01.11.2011 між ТОВ «Таймінг груп» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу векселів №Д81/0111/005, на виконання якого продавцем було передано покупцю 4 простих векселя (т. 1 а.с. 140-143), номінальна вартість яких відповідала вартості угоди - 1 200 000,00 грн. Факт придбання векселів підтверджується, зокрема, актом прийому-передачі векселів (т. 1 а.с. 137), оборотно-сальдовою відомістю (т. 1 а.с. 138), карткою рахунку :611 (т. 1 а.с. 139), банківськими виписками (т. 6 а.с. 209-218).

У подальшому, вказані векселі були передані ТОВ «Круп'яний дім» в рахунок погашення зобов'язань за договором №83 від 01.12.2010, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011 (т. 6 а.с. 119).

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в України», видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Статтею 6 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачено, що платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.

Відповідно до ст. 13-1 Закону України «Про обіг векселів в Україні», за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця накладається штраф.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що позивач, придбавши за договором №Д81/0111/005 від 01.11.2011 прості векселі, виписані ТОВ «Круп'яний дім», у розумінні чинного законодавства, погасив кредиторську заборгованість перед своїм контрагентом в сумі 1200000,00 грн., що свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції про безоплатність отримання позивачем товару від ТОВ «Круп'яний дім» на вказану суму.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ТД «ФБП» та ТОВ «Лана Групп», на виконання умов договорів про надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема: податковими накладними, актами актами здачі-прийняття робіт (послуг), рахунками-фактурами, банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також, слід зазначити, що на момент здійснення спірних операцій, контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також, платниками податку на додану вартість.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 28.10.2013.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний

Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.12.2014
ПІБ судді:
Моторний О.А.
Реєстраційний № рішення
826/17754/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу залишено без задоволення. Постанову апеляційного адміністративного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію