Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.07.2014 у справі № 2-а-7303/10/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К/9991/17782/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Сіроша М.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Захисні технології України"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011

у справі № 2-а-7303/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Захисні технології України"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкових вимог, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку, з урахуванням уточнень до позовних вимог, оскаржило рішення контролюючого органу за результатами розгляду первинної скарги від 12.07.2010 № 39005/10/25-011, податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 № 0000171506/0, яким позивачеві державним податковим органом визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 450 730,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість", першу та другу податкові вимоги від 02.06.2010 № 1/6091 та від 15.07.2010 № 2/7521 щодо погашення податкового боргу, який виник внаслідок несплати податкового зобов'язання з ПДВ, визначеного оспорюваним податковим повідомленням від 12.07.2010 № 39005/10/25-011.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону України "Про податок на додану вартість" та допущеними відповідачем порушеннями порядку здійснення перевірки та направлення платнику податків результатів такої перевірки, чим порушено було право платника на захист.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що позивачем не доведена правомірність формування податкового кредиту, а відтак, з огляду на те, що оспорюване позивачем податкове зобов'язання є узгодженим та набуло статусу податкового боргу, вимоги про скасування податкових вимог також є безпідставними.

Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити. При цьому вказується та ті ж підстави, що і в позовній заяві.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, передумовою визначення податкових зобов'язань згідно оспорюваного позивачем податкового повідомлення - рішення була документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації Товариства за жовтень, листопад 2009 року, за підсумками якої складено акт від 18.03.2010 № 0017/1506.

У ході вказаної перевірки працівником Державної податкової інспекції за допомогою даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено відхилення між задекларованим податковим кредитом Товариства (позивача) та задекларованими податковими зобов'язаннями контрагента позивача, який має індивідуальний податковий номер 259180126106 на суму 429 267,00 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на письмовий запит органу державної податкової служби від 24.02.2010 щодо встановлених розбіжностей між задекларованими даними платника податків (позивача) та його контрагента та пропозицією надати до Державної податкової інспекції документи, які свідчать про фінансово - господарську діяльність за перевірений період, позивачем не було надано пояснення та їх документальні підтвердження, як цього не було зроблено і під час судового розгляду справи. Вказане, на думку суду, свідчить на користь того, що висновки податкової перевірки про відсутність у позивача права на податковий кредит є обґрунтованими, а посилання позивача на подачу уточнюючих розрахунків у серпні 2010 року є безпідставним з огляду на те, що вказані декларації не були подані на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Висновки суду про узгодженість податкового зобов'язання в порядку адміністративного оскарження обумовлені направленням позивачу податкового повідомлення - рішення поштою, яке було повернуто відправнику (Державній податковій інспекції) через відсутність позивача за місцем реєстрації, та яке у подальшому згідно акту від 31.03.2010 було розміщено на дошці податкових повідомлень. Відповідно, винесення податкових вимог щодо сплати податкового боргу, який виник внаслідок несплати узгодженого суми податкового зобов'язання протягом установленого строку, за висновком суду є також правомірним.

Водночас, судами не було враховано, що згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

По суті позивач як на підставу неправомірності оскаржених податкового повідомлення - рішення та податкових вимог посилається на порушення державним податковим органом процедури призначення та проведення податкової перевірки.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловлену у постанові від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

З урахуванням викладеного та враховуючи відсутність процедури допуску до камеральних та невиїзних перевірок, платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення шляхом не допуску до такої перевірки.

З огляду на це, суди повинні в судовому порядку розглянути питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної або камеральної перевірки, дотримання процедури її проведення незалежно від того, чи відбулася така перевірка на час розгляд справи.

Юридичним наслідком прийняття судового рішення відповідно до розглядуваної позиції має бути визнання відсутнім податкової перевірки як юридичного факту, наслідком чого є автоматичне визнання протиправними будь - які податкові повідомлення - рішення, що прийняті з урахуванням результатів відповідної камеральної або невиїзної перевірки.

Так, відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) , додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) , крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків) .

Вказана норма продубльована і уточнена в абзаці третьому п. 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984), який визначає документальну невиїзну перевірку як перевірку, що проводиться в приміщенні органу ДПС на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) , незалежно від способу їх подання.

Цим же Порядком передбачено оформлення результатів перевірок юридичних осіб, які проводяться державними податковими органами.

Відповідно до п. 1.3 Порядку № 327 за результатами проведення невиїзних документальних перевірок оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового законодавства - довідка.

Згідно з пп. 2.3.2 Порядку № 327, у разі виявлення порушень податкового законодавства в описовій частині акта перевірки працівник податкового органу, що здійснює перевірку, повинен чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб підприємства щодо встановлених порушень.

У разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, поданій платником податків, та якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, податковий орган, який згідно ст. 19 Конституції України як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією і законами України, має право на проведення позапланової виїзної перевірки у відповідності до вимог п. 3) ч. 6 ст. 111 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Крім того, з огляду на те, що була проведена документальна невиїзна перевірка, платник податків може дізнатися (якщо попередньо органом ДПС не направлялися відповідні запити) при одержанні повідомлення про запрошення до органу ДПС для ознайомлення і підписання Акта (довідки) про результати документальної невиїзної перевірки із зазначенням дати і час, на які запрошується платник податків (уповноважена особа платника податків) . Таке повідомлення має бути надіслано платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В день підписання Акт (довідка) реєструється органом ДПС і вручається уповноваженій особі платника податків.

У разі незгоди з висновками, наведеними в Акті перевірки, уповноважена особа платника податку повинна зробити відповідну відмітку при підписанні Акта. Потім протягом 3-х робочих днів з дня, наступного за днем отримання Акта перевірки, платник податків має подати свої письмові заперечення до такого Акта перевірки.

Органи державної податкової служби зобов'язані розглянути заперечення платника податків у 3-х денний термін з дня їх отримання. При цьому за письмовим зверненням суб'єкта господарювання його посадові особи мають право особисто брати участь у розгляді заперечень, а також викласти власні аргументи особам, що розглядають подані заперечення.

За результатами розгляду заперечень складається висновок довільної форми, у якому зазначаються факти і дані, наведені в Акті перевірки, щодо яких представлені заперечення, короткий зміст заперечень, обґрунтування позиції контролюючого органу по кожному з питань та підводиться підсумок щодо обґрунтованості заперечень платника податків. На підставі висновку складається письмова відповідь платнику податків про результати розгляду заперечень за підписом керівника (заступника керівника) контролюючого органу та надсилається суб'єкту господарювання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Крім того, такий висновок враховується керівником (заступником керівника) державного податкового органу при прийнятті податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) .

Наведене під час вирішення спору не було враховано попередніми судовими інстанціями.

Крім того, судами не досліджувались доводи позивача про те, що державний податковий орган не повідомляв Товариство про проведення перевірки, запит з пропозицією надати документи не направляв, а про наявність акту документальної перевірки від 18.03.2010 позивач дізнався лише з листа державного податкового органу від 06.04.2010, яким запрошувався позивач до податкового органу про надання пояснень щодо порушення податкового законодавства.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови позивачу у задоволенні позову про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення - рішення від 24.03.2010 № 0000171506/0 та податкових вимог від 02.06.2010 № 1/6091 та від 15.07.2010 № 2/7521 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

Щодо позовних вимог про скасування рішення контролюючого органу за результатами розгляду первинної скарги від 12.07.2010 № 39005/10/25-011, то в цій частині судові рішення першої та апеляційної інстанцій не оскаржена сторонами.

Водночас, відмова у задоволені позову в цій частині судами попередніх інстанцій не вмотивована, що є порушенням вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за потрібне зазначити, що відповідно до ст. 2, п. 1 ч. 2 ст. 17 зазначеного Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод.

З наведених норм права випливає, що платник податків на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно - правових відносин.

Рішення контролюючих органів за результатами розгляду скарг платників податків не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав платника податків, а тому не є актом індивідуальної дії у розумінні ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, що у свою чергу виключає можливість його оскарження в судовому порядку, оскільки не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору через те, що наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу державної податкової служби прийняти податкове повідомлення - рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Захисні технології України" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2-а-7303/10/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.В. Сірош, Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.07.2014
ПІБ судді:
Карась О.В.
Реєстраційний № рішення
2-а-7303/10/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції частково задовольнив скаргу платника податків. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію