Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.04.2015 у справі № 826/20004/13-а
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/18442/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Лосєва А.М.

Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. з

а участю секретаря Титенко М.П.

за участю представників: позивача:Петрика О.А., Бєлкіна В.П., Хахалєва Д.О.

відповідача:не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014

у справі № 826/20004/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Досвід 2002»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування

податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Досвід 2002» (надалі - ТОВ «Досвід 2002») задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва) № 0002282204 від 16.12.2013 та № 0000782204 від 18.09.2013; в решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Досвід 2002» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Святошинському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Досвід 2002» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, в результаті чого ним занижено податок на прибуток на загальну суму 3854657,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 3668860,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 06.06.2013 № 376/22-60/32251657 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.12.2013 № 00002282204, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2978011,00 та накладено 737738,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 18.09.2013 № 0000782204, яким збільшено грошове зобов'язання позивача з податку на додану вартість в розмірі 3668860 грн. та накладено 916905,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді ТОВ «Досвід-2002» мало фінансово-господарські взаємовідносини з: ТОВ «Нормаізол» за договором поставки від 21.06.2011; ТОВ «ЛБФ «Укрпромгруп» за договором № 3 від 19.09.2011; ТОВ «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Спецінструмент»; ТОВ «Управління спеціальних машин № 11» за договором № ДГ-03/09 від 03.09.2012; ТОВ «Басмер ЛТД» за договорами № 01/11-Гл від 01.11.2012, № 29/10-Ц від 29.10.2012, № 24/10-Хс від 24.10.2012; ТОВ «Девен Альянс» за договорами № 29/05-Сф від 29.05.2012, № 01/06-Дн від 01.06.2012, № 06/06-Хр від 06.06.2012, № 12/06-Чр від 12.06.2012; з ПП «НВК «Укрметалпродукт» за договором № 3/3 від 07.03.2012.

На підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «Нармаізол» позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, докази оплати; з ТОВ «Приватне виробничо-комерційне підприємство «Спецінструмент» - акти виконаних робіт, рапорти, податкові накладні, докази оплати; з TOB «ЛБФ «Укрпромгрупп» - акт, договір-заявку, податкову накладну, докази оплати; з ТОВ «Управління спеціальних машин №11» - акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), змінні рапорти, податкові накладні, докази оплати; з ПП «НВК «Укрметалпродукт» - акт приймання-передачі транспортного засобу з екіпажем, акти надання послуг зі змінними рапортами до них, податкові накладні, докази оплати; з ТОВ «Басмер ЛТД» - акти виконаних робіт, податкові накладні, фото матеріали, докази оплати; з TOB «Девен Альянс» - акти виконаних робіт, фотоматеріали, податкові накладні, докази оплати.

Отримані від контрагентів послуги використані позивачем при здійсненні основного виду діяльності, а саме, при виробництві будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій та виконанні будівельних робіт.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу нікчемності укладеного позивачем з контрагентами правочинів, податковий орган посилається на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача №911/22-2/31028769 від 18.04.2012, № 894/23/37177924 від 18.11.2011, №889/226/32466426 від 04.09.2012, № 169/233/32466426 від 05.03.2012, № 1030/22-2/37565984 від 03.12.2012, №1379/22.8/38290555 від 16.04.2013, №615/2220/37471577 від 01.03.2013, № 169/224/35446550 від 15.01.2013.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом відсутності реального виконання господарських зобов'язань, оскільки зазначені акти лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки підприємств та не можуть давати оцінку здійсненим господарським операціям. При цьому, жодних інших доказів на підтвердження доводів касаційної скарги податковим органом не надано.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2.  Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2014 у справі № 826/20004/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв

Судді: (підпис) Л.І. Бившева  (підпис)   Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.04.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
826/20004/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію