Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.04.2015 у справі № 2а/2370/3701/2012
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/15308/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаської області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014

у справі № 2а/2370/3701/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат М»

до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області

Державної податкової служби

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат М» (надалі - ТОВ «Дукат М») задоволено повністю; скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у м. Черкасах) №0004262301 від 12.09.2012.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Дукат М» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Черкасах проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Дукат М» з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами взаємовідносин з ТОВ «Сахара» за квітень 2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №202/23-2/33456859 від 31.08.2012 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0004262301 від 12.09.2012, яким позивачеві зменшено на 1000000,00 грн. розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сахара» укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу Кирсанівського цукрового заводу №22/03/11 від 22.03.2011. На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: видаткову накладну, податкову накладну, акт приймання-передачі обладнання, докази оплати.

Для придбання обладнання за вищезазначеним договором позивачем укладено з ПАТ «Фортуна-Банк» кредитний договір №04КР/69/1691/ЮР від 28.04.2012. В подальшому, придбане обладнання стало предметом договору застави №04ЗТ/69/1691/ЮР від 28.04.2012.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Згідно доводів податкового органу, викладених в касаційній скарзі, реальність виконання укладених правочинів спростовується висновками акта ДПІ у Голосіївському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сахара» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, які перебували у господарських відносинах у періоді з 01.06.2011 по 30.06.2012», відповідно до яких, ТОВ «Сахара» має ознаки фіктивності.

Проте, зазначене не є належним та допустимим доказом безтоварності укладеного позивачем правочину, оскільки зазначений акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку реальності господарським операціям.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладений договір відповідає економічному змісту та діловій меті, а здійснена господарська операція спричинила зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаської області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 у справі № 2а/2370/3701/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяь(підпис)А.М. Лосєв

Судді:ь(підпис)Л.І. Бившева  (підпис)   Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.04.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
2а/2370/3701/2012
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні скарги контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій залишено у силі.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію