Ухвала Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 у справі № 2а-3636/09/1770
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/10895/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Сватко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року

по справі №2а-3636/09/1770

за позовом Кооперативного підприємства «Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання» Рівненської обласної спілки споживчих товариств (надалі - КП «Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання» Рівненської обласної спілки споживчих товариств)

до Державної податкової інспекції у м.Рівне (надалі - ДПІ у м.Рівне)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У березні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з адміністративним позовом, в якому поставлено питання про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення Рівненської ОДПІ №0005652341/0/23-124 від 02.11.2005р.

Справа неодноразово була предметом розгляду судів.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.11.2009р. залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012р., позов задоволено повністю.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом було проведено планову документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2004р. по 30.06.2005р., за результатами якої складено відповідний акт від 21.10.2005р., в якому, на думку податкового органу, зокрема, встановлено порушення вимог п.4.1, п. 4.2 ст. 4, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість», а саме, заниження податку на додану вартість в липні 2004р. та в квітні 2005р.

За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення №0005652341/0/23-124 від 02.11.2005р., яким позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість.

Підставою для висновку про порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість» податковий орган вказав, що за результатами перевірки встановлено неправомірність віднесення до податкового кредиту позивача суми ПДВ, нарахованої у складі вартості придбаної будівлі універмагу та суми ПДВ, нарахованої на залишкову вартість обладнання, що передане позивачем на баланс іншої особи. Крім того, податковий орган вказав, що операцій з передачі позивачем будівлі універмагу та обладнання на баланс іншої особи є операціями з безоплатної поставки товарів, що підлягають оподаткуванню податком на додану вартість у зв'язку з чим збільшено податкові зобов'язання позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, судами попередніх інстанції, на підставі наявних матеріалів справи, встановлено, що позивач згідно до мирової угоди господарського суду Рівненської області у справі №10/257 від 07.07.2004р. в рахунок погашення дебіторської заборгованості в сумі 600000грн. та акту приймання-передачі від 08.07.2004р. отримав у власність від СП «Хлібокомбінат» будівлю універмагу в м.Костопіль по вул. Грушевського, 29. При цьому, СП «Хлібокомбінат» було зареєстроване в установленому порядку платником податку на додану вартість.

Відповідно до листа КП «Рівненське бюро технічної інвентаризації» на будівлю універмагу в м.Костопіль по вул. Грушевського,29 було зареєстровано 08.07.2004р. право власності за позивачем. Відповідно до даних акту планової документальної перевірки позивача від 21.10.2005р. вищевказана будівля універмагу відповідно до оформленого акту введена в експлуатацію основних засобів №0000034 від 08.07.2004р., форми ОЗ-І і віднесена позивачем по бухгалтерському обліку до основних засобів І групи.

На виконання вказаного правочину 08.07.2004р. СП «Хлібокомбінат» виписав позивачеві податкову накладну з поставки будівлі універмагу №5 на суму ПДВ в розмірі 100000грн., яка включена до реєстру отриманих податкових накладних та внесена до книги обліку придбання товарів за липень 2004р. і включена до складу податкового кредиту по основній та уточнюючій декларації за липень 2004р.

В подальшому, відповідно до постанов правління Рівненської облспоживспілки від 09.07.2004р. №202/1 та №203, у зв'язку з необхідністю формування цілісного майнового комплексу та для досягнення статутних цілей, правлінням Рівненської облспоживспілки прийнято рішення про передачу названої вище будівлі універмагу з балансу позивача на баланс Рівненської обласної спілки споживчих товариств, первісною вартістю 500000грн., без врахування зносу, як внесок до статутного фонду Рівненської обласної спілки споживчих товариств в обмін на корпоративні права на суму 500000грн. На виконання зазначених постанов позивачем та Рівненською облспоживспілкою укладено договір від 09.07.2004р. про передачу названої будівлі універмагу, як внесок до статутного фонду Рівненської облспоживспілки в обмін на корпоративні права. 09.07.2004р. позивачу за актом приймання-передачі передано свідоцтво про право власності на корпоративні права (частку) в статутному фонді Рівненської облспоживспілки на суму 500000грн.

Отже, судами встановлено, що 09.07.2004р. позивач за актом приймання-передачі передав вищевказаний об'єкт нерухомості Рівненській обласній спілці споживчих товариств.

Підпункт 3.2.8. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла станом на 09.04.2004р.) передбачає, що не є об'єктом оподаткування операції з: передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України; поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.

Приймаючи до уваги, що здійснена позивачем операція з передачі будівлі універмагу, в якості внеску до статутного фонду юридичної особи в обмін на емітовані нею корпоративні права, не є операцією з безоплатної передачі. За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що операції з придбання будівлі універмагу позивачем у СП «Хлібокомбінат» та здійснення в подальшому обміну права власності на корпоративні права були обумовлені здійсненням позивачем господарської діяльності, що дає позивачу право на формування податкового кредиту за вказаними операціями.

Так само, 05.04.2005р. постановою правління Рівненської облспоживспілки №81 вирішено передати з балансу позивача на баланс Рівненської обласної спілки споживчих товариств основні фонди 2 групи (торгівельне обладнання). Позивач на виконання зазначеної постанови передав на баланс Рівненської обласної спілки споживчих товариств основні фонди 2 групи (торгівельне обладнання) за актом приймання-передачі від 20.04.2005р. Обладнання передано на умовах, що передбачають лише користування цим обладнанням Рівненською облспоживспілкою. При цьому, власником обладнання, згідно п. 1.2 вищевказаного договору залишається позивач.

Судами також встановлено, що під час придбання позивачем вищеназваних основних фондів 2 групи (торгівельного обладнання), суму податку на додану вартість, що припадала на вартість такого обладнання, позивачем віднесено до складу податкового кредиту згідно декларації за листопад, грудень 2003р., січень 2004р. Однак, при передачі торгівельного обладнання Рівненській облспоживспілці, позивач не визначав податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

За приписами п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» базою оподаткування є операції з поставки товарів, будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. При цьому, не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Таким чином, операції, що не передбачають передачу права власності на майно від одного платника іншому, не об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне - залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак

Судді: ___________________ О.В. Вербицька ___________________ О.В. Муравйов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.04.2014
ПІБ судді:
Маринчак Н.Є.
Реєстраційний № рішення
2а-3636/09/1770
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкової інспекції, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду у Верховному Суді не переглядалось.
Замовити персональну презентацію