Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 у справі № 810/6817/13-а

Державний герб України

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2014 року Справа: № 810/6817/13-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2013 року

у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Метабо Україна» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метабо Україна» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 листопада 2013 року № 0002192300, № 0027521702, № 0002182200 та рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій від 22 листопада 2013 року № 1.

Київський окружний адміністративний суд своєю постановою від 22 грудня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2013 року та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, так як, на його думку, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи товариство з обмеженою відповідальністю «Метабо Україна» (далі - ТОВ «Метабо Україна») зареєстровано як юридична особа та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області як платник податків.

Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Метабо Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 06 листопада 2013 року № 271/10-13-22-01-121/35195449.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем виявлено порушення ТОВ «Метабо Україна» вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 130945 грн., заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 9718 грн., заниження єдиного внеску в розмірі 26472,65 грн., заниження сплати податку на доходи нерезидентів в сумі 42738,43 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 06 листопада 2013 року № 271/10-13-22-01-121/35195449 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0002192300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 141675 грн., у тому числі за основним платежем - 122876 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18799 грн.; № 0027521702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати» у розмірі 12147 грн., у тому числі за основним платежем - 9718 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 2429 грн.; № 0002182200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб» у розмірі 44809,11 грн., у тому числі за основним платежем - 42738,43 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2070,68 грн., а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22 листопада 2013 року № 1, яким позивачу донараховано єдиний внесок на суму 19592 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 6990 грн.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, Податковим кодексом України (далі - ПК України),Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), Законом України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), Порядком обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року № 2158/22470 (далі - Порядок № 2158/22470), Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція № 59).

Досліджуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0002192300, колегія суддів встановила наступне.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу було донараховану суму основного платежу з податку на прибуток підприємств та застосовано штрафні санкції на підставі неправомірного, на думку відповідача, обчислення ТОВ «Метабо Україна» витрат, понесених товариством у зв'язку зі здійсненням гарантійного ремонту, у період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 5.4.3 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

Аналогічні правові норми закріплені у підпункті 140.1.4 пункту 140.1 статті 140 ПК України.

У частині 13 статті 8 Закону № 1023-XII закріплено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків вимоги споживача, зазначені у частині 1 статті 8 Закону, щодо товарів, виготовлених за межами України, задовольняються за рахунок продавця (імпортера).

Пунктом 3 Порядку № 2158/22470 встановлено, що у разі здійснення гарантійних замін товарів або послуг з гарантійного ремонту (обслуговування) платник податку зобов'язаний вести окремий облік покупців, що отримали таку заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування), у тому числі якщо такі гарантійні заміни товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування) здійснені платником податку через третіх осіб (центри сервісного обслуговування).

Отже, з викладених законодавчих норм вбачається, що правовою підставою для включення до складу витрат при визначенні об'єкта оподаткування платником податку на прибуток сум витрат на гарантійний ремонт або гарантійні заміни товарів, є сукупність наступних умов: 1) наявність взаємозв'язку між гарантійними витратами підприємства та його господарською діяльністю; 2) відсутність компенсації цих витрат за рахунок покупців товарів; 3) ведення платником податку у порядку, регламентованому законодавством, обліку покупців, яким було надано послуги з гарантійного обслуговування, включаючи заміну товару.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що між ТОВ «Метабо України» та окремими суб'єктами підприємницької діяльності були укладені договори про надання послуг гарантійного та післягарантійного обслуговування інструмента «metabo». Відповідно до умов зазначених вище договорів, суб'єкти підприємницької діяльності взяли на себе зобов'язання надавати послуги з гарантійного обслуговування та ремонту інструмента «metabo» у період гарантійного терміну його експлуатації та післягарантійного обслуговування і ремонту інструмента «metabo», а ТОВ «Метабо Україна», у свою чергу, зобов'язалося забезпечувати виконавців зазначених послуг деталями необхідними для проведення ремонтів запасних частин та здійснювати розрахунки з виконавцями за ремонт гарантійного інструмента на підставі звітів виконавців про проведення гарантійних ремонтів.

З урахуванням умов зазначених договорів та на підставі звітів виконавців про проведення гарантійних ремонтів, копії яких наявні в матеріалах справи, колегія суддів встановила, що в період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2012 року ТОВ «Метабо Україна» понесло витрати на гарантійний ремонт у розмірі 620608 грн., які не були компенсовані за рахунок покупців.

Крім того, на виконання вказаних вище положень пункту 3 Порядку № 2158/22470 позивачем здійснювалося ведення книгу обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування).

Тож, суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку ТОВ «Метабо Україна» було правомірно здійснено включення витрат на гарантійне обслуговування до складу «Інших витрат».

Доводи апелянта стосовно того, що витрати ТОВ «Метабо Україна» на гарантійне обслуговування були здійсненні поза межами господарської діяльності позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки, по-перше, законодавством, зокрема пунктом 3 Порядку № 2158/22470, прямо передбачено право платника податків здійснювати гарантійне обслуговування самостійно або шляхом залучення третіх осіб, а по-друге, забезпечення ТОВ «Метабо Україна» гарантійного обслуговування інструмента «metabo» здійснювалося у рамках договірних правовідносин позивача із покупцями та було спрямоване на підвищення економічної ефективності і доходу товариства шляхом впливу на вибір кінцевого споживача товару.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0002192300.

Досліджуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0027521702 та рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій від 22 листопада 2013 року № 1, колегія суддів встановила наступне.

Зазначеними рішеннями позивачу було донараховану суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із застосуванням штрафних санкцій на підставі неутримання та неперерахування ТОВ «Метабо Україна» до бюджету податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску з додаткового блага, а саме: з коштів перерахованих за харчування, придбання товару, який не пов'язаний з отримання доходу (парфумерні вироби, алкогольні напої та інше), вартість понесених витрат на відрядження за кордоном (оренда авто, паливо).

Визначення доходу, отриманого платником податку як додаткове благо, регламентовано у статті 164 ПК України.

Так, відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, 164.2.17. до бази оподаткування доходів фізичних осіб входить дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств; в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими; г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом; ґ) суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу); д) суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності; е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Проведення аналізу правових приписів статті 164 ПК України надає підстави стверджувати, що умовою оподаткування при обчисленні податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) є факт отримання доходу платником ПДФО. Разом з тим, жодною нормою податкового законодавства України не встановлено порядку оподаткування в разі відсутності персоніфікації особи, а тому за відсутності можливості визначити конкретного платника податку - споживача додаткового блага відсутні й правові підстави для нарахування та утримання ПДФО.

При цьому, парфумована вода була придбана ТОВ «Метабо Україна» з метою поліпшення робочих умов в офісі, забезпечення санітарної гігієни в туалетних кімнатах, тощо, а тому коло осіб, які скористалися можливістю отримати це додаткове благо, визначити неможливо, що обумовлює неможливість визначення грошової суми отриманого додаткового блага кожним працівником та, відповідно, його включення до оподаткованого доходу працівників.

З приводу придбання позивачем продуктів харчування та алкогольних напоїв колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з підпунктуом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 ПК України, до даних сум перевищення не включаються (а отже, не оподатковуються ПДФО та ЄСВ) документально підтверджені витрати, здійснені за рахунок готівкових або безготівкових коштів, наданих платникові податків під звіт роботодавцем на організацію й проведення прийомів, презентацій, свят, розваг і відпочинку, придбання й розповсюдження подарунків, у межах граничного розміру таких витрат, передбачених у розділі III Податкового кодексу, здійснених таким платником і/або іншими особами з метою реклами.

Проведення аналізу викладеного правового припису надає підстави вважати, що витрати працівника підприємства, пов'язані з організацією та проведенням прийомів, презентацій, свят, розваг, придбання та розповсюдженням подарунків, не вважаються надміру витраченими коштами, виданими йому під звіт, та не оподатковуються ПДФО у разі, якщо такі витрати здійснені з рекламними цілями та належним чином документально підтверджені.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що витрати позивача на продукти харчування та алкогольні напої здійснені у зв'язку із проведенням офіційних прийомів, завдяки яким ТОВ «Метабо Україна» забезпечувало ознайомлювання клієнтів із продукцією «metabo», проводило заходи рекламного характеру, оформляло замовлення на товари, що в свою чергу збільшувало доходи підприємства, що обумовлює відсутність правових підстав для визнання зазначених витрат додатковим благом окремих платників податків та включення їх до ПДФО працівників.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Метабо Україна» також було понесено витрати на оренду авто та паливо під час закордонних відряджень працівників за розпорядженням керівника ТОВ «Метабо Україна» на підставі відповідних наказів про відрядження у зв'язку з відсутністю трансферу від приймаючої сторони, згідно запрошень.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції № 59, відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд до вокзалу, аеропорту або пристані і з вокзалу, аеропорту або пристані (якщо ці пункти розташовані за межами міста) в місцях відправлення, призначення та пересадки, а також витрати на проїзд за місцем відрядження на міському транспорті (рейсові автобуси, метро, тролейбуси, трамваї тощо (крім таксі) за умови, що працівникові не надавалися безкоштовно засоби пересування. У разі потреби пересування країною відрядження керівник підприємства може визначити відрядженому працівникові вид транспорту, яким він може користуватися. Якщо така пропозиція не надходить, працівник самостійно розв'язує читання про вибір виду транспорту. Витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства. Указані витрати відшкодовуються лише за наявності підтвердних документів.

Тож, з положень податкового законодавства, а саме підпункту 164.2.17 «г» пункту 164.2 статті 164 ПК України та пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції № 59, вбачається, що витрати працівника на відрядження підлягають обов'язковому відшкодуванню за рахунок роботодавця, що обумовлює відсутність правових підстав для включення їх до бази оподаткування доходів фізичних осіб у якості доходу, що отриманий платником податку як додаткове благо.

Таким чином, оскільки, відповідно до матеріалів справи, витрати працівників ТОВ «Метабо Україна» на оренду авто та паливо під час відрядження були документально підтвердженні та компенсовані роботодавцем у порядку та на умовах, передбачених пунктом 1 Розділу ІІ Інструкції № 59, то у даному випадку відсутні жодні правові підстави для включення зазначених витрат до бази оподаткування доходів фізичних осіб у якості додаткового блага.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права при задоволенні позовних вимог ТОВ «Метабо Україна» в частині щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0027521702 і рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій від 22 листопада 2013 року № 1 колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки вони повністю повторюють зміст акту перевірки позивача та не містять жодних спростувань висновків суду першої інстанції в цій частині.

Більш того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем у порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984, не було зазначено, на підставі яких саме первинних документів податковим органом при проведенні перевірки було встановлено факт неутримання та неперерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб з додаткового блага.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0027521702 і рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій від 22 листопада 2013 року № 1.

Досліджуючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0002182200, колегія суддів встановила наступне.

Зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу було донараховану суму податку з доходів нерезидента.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Метабоверке ГмбХ, який є резидентом Федеративної Республіки Німеччина (далі - ФРН) та платником податків у ФРН, і ТОВ «Метабо Україна» було укладено договір про кредитування від 11 вересня 2007 року, за яким позивач повинен був сплачувати відсотки на користь Метабоверке ГмбХё що у розумінні положень ПК України є виплатою доходу нерезиденту.

Разом з тим, суд апеляційної інтанції звертає увагу на те, що у даному випадку необхідним є з'ясування питання щодо наявності правових підстав для звільнення від подвійного оподаткування платника податків - ТОВ «Метабо Україна».

Так, відповідно до міжнародного договору (Конвенції) між Урядом ФРН і Урядом України, який набув чинності 04 жовтня 1996 року, діє двостороння Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, у статті 11 якої чітко визначено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі.

Згідно з пунктами 13.4, 13.5 статті 13 ПК України, суми податків та зборів, сплачені за межами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими цим Кодексом. Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов'язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об'єкт оподаткування. Зазначена довідка підлягає легалізації у відповідній країні, відповідній закордонній дипломатичній установі України, якщо інше не передбачено чинними міжнародними договорами України.

Пунктом 103.4 статті 103 ПК України регламентовано, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Тож, з викладених правових норм вбачається, що правовою підставою для звільнення платника податків від оподаткування при виплаті доходу нерезиденту є сукупність наступних умов: 1) наявність міжнародного договору, укладеного між Україною та державою нерезидента; 2) наявність довідки про суму сплаченого податку на території договірної держави.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, на виконання норм ПК України державним органом країни ФРН було надано відповідні довідки про суми сплаченого податку на доходи з отриманих нерезидентом Метабоверке ГмбХ від ТОВ «Метабо Україна» виплат на підставі договору про кредитування від 11 вересня 2007 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що апелянтом не було наведено жодних доводів, які б обґрунтовували правомірність винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення та, відповідно, спростовували б правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2013 року № 0002182200.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянт, як суб'єктом владних повноважень, діючи у порушення вимог статті 70, частини 2 статті 71 КАС України, не надав суду апеляційної інстанції достатні та належні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення та не переконав суд апеляційної інстанції у правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень - рішень та рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області від 22 листопада 2013 року № 0002192300, № 0027521702, № 0002182200 та рішення про сплату донарахованого єдиного внеску та штрафних санкцій від 22 листопада 2013 року № 1 і приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2013 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Епель О.В.

Судді: Федотов І.В. Ісаєнко Ю.А.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.03.2014
ПІБ судді:
Епель О.В.
Реєстраційний № рішення
№ 810/6817/13-а
Інстанція
Апеляційна
Резолютивна частина
Апеляційна скарга контролюючого органу залишена без змін, адже державним органом Договірної країни було надано відповідні довідки про суми сплаченого податку на доходи з отриманих нерезидентом від платника(позиача). Рішення суду першої інстанції залишено в силі.
Подальше оскарження
Рішення суду другої інстанції в подальшому оскаржувалося. (на ЄДРСР є лише ухвала про відкриття касаційного провадження о справі, але ще ухвали самої немає)
Замовити персональну презентацію