Ухвала Вищого адміністративного суду від 02.02.2015 у справі № 2а-9225/11/2670

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 лютого 2015 року м. Київ К/9991/20863/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Нечитайло О.М.

Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 р.

у справі №2а-9225/11/2670

за позовом  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень - рішень,

 ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. № 0001361705 та № 0001371705, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 27.05.2008 р. по 28.03.2011 р., про що складено акт від 27.05.2011 р. №4007/17-05/НОМЕР_3, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8, п.п. «а» п.17.2 ст.17, п.п. «а» п.19.2 ст.19, п.п.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у частині ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 165 414,80 грн. та п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виразилося у наданні на перевірку книги обліку доходів та витрат від 25.07.2008 р. №1586, яка велася з порушенням (графа 3 «витрати на виробництво продукції») та ненаданні на перевірку документів, що підтверджують облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. №0001371705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2 359 916,00 грн. та №0001361705, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 206 768,50 грн., з яких 165 414,80 грн. за основним платежем та 41 353,70 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішення від 10.06.2011 р. №0001371705, слугував висновок контролюючого органу про неналежне ведення позивачем обліку товарних запасів.

Відповідно до вимог п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг).  

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» облік товарних запасів фізичною особою-суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням  (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

За приписами ст. 21 вказаного Закону, до суб'єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості не облікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ч. 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем, зареєстрованим у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, на яку поширюються правила ведення бухгалтерського обліку і подання фінансової звітності у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності, при цьому, позивач веде відповідний облік у книзі доходів і витрат, яка знаходиться за адресою його реєстрації.

Згідно п. 4 Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.

Громадяни, які отримують прибуток від здійснення будь-якої підприємницької діяльності, пов'язаної виробництвом, реалізацією товарів, наданням послуг, зобов'язані вести облік доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат громадян суб'єктів підприємницької діяльності за формою, затвердженою Додатком №10 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженою Наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 р. №12.

Порядок ведення книги за формою 10 визначений ДПА України від 05.11.1997 р. № 7-0117/10-8886. Лист ДПА України встановлює обов'язок ведення Книги форми 10 встановлений нормативно-правовим актом.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено ведення обліку товарних запасів належними первинними документами, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність спірного рішення від 10.06.2011 р. №0001371705 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 359 916,00 грн.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки своєчасності та правильності нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб, податковим органом виявлено, що позивачем при розрахунках з фізичними особами за придбані товари не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 165 414,80 грн., що призвело до порушення вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом перевіряємого періоду позивачем здійснювалася роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладами, які були придбані у фізичних осіб-підприємців, та на які позивачем у подальшому здійснювалася торгова націнка у розмірі 7%.

Висновки податкового органу про заниження податку з доходів фізичних осіб ґрунтуються на тому, що позивачем в ході перевірки не надано документів, які б свідчили про придбання товару.

Згідно з п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про  податок з доходів фізичних осіб», оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством, зокрема, є Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звідності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. №727, яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Статтею 2 Указу встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплачу єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх деревної реєстрації залежно від виду діяльності. Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізнане 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Згідно з ч. 2 ст. 5 зазначеного Указу суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно в законодавством України.

Відповідно до п. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником ряду податків та зборів (обов'язкових платежів) , у тому числі податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва) .

Як вбачається з матеріалів справи, протягом перевіряємого періоду позивач знаходилась на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності на умовах сплати єдиного податку.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про  податок з доходів фізичних осіб», податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону України №889-IV.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України«Про податок з доходів фізичних осіб» покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 Закону.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що обов'язковою ознакою податкового агента є нарахування (виплата) ним доходу фізичній особі та наявність юридичного обов'язку нарахувати, утримати та сплатити податок до бюджету саме від імені і за рахунок платника податку - фізичної особи та саме у правовідносинах, пов'язаних з використанням такою особою найманої праці інших фізичних осіб.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про безпідставність застосування до спірних правовідносин зазначених положень податкового законодавства, оскільки позивач, будучи фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку за період, що перевірявся, здійснюючи діяльність із придбання та подальшого перепродажу автомобільних деталей та приладів іншим суб'єктам господарювання не є податковим агентом, а відтак на нього не поширюється обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати   податку з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку.

Відтак спірне податкове повідомлення-рішення від 10.06.2011 р. №0001361705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників на 206 768,50 грн., підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків щодо протиправності прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - 

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 р. у справі №2а-9225/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.   

Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.02.2015
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
2а-9225/11/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Вищий адміністративний суд залишив скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду в Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію