Ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2016 року № 826/16791/13-а

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року м. Київ К/800/995/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В., Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Карманніков М.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 19.12.2014

у справі № 826/16791/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Індустрія»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.01.2014 та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2014, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Богдан-Індустрія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено Акт від 27.09.2013 №1293/26-56-22-04-04/33104370, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог: пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», п.192.1.1, п.192.1.2 п. 191.1, п.192.2, п.192.3, ст.192, п. 198.6 ст.198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 671 505,00 грн.; пп. 1.22.2 п.1.22 ст. 1, п.1.32 ст.1 п. 5.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3, пп. 11.2.2 пп. 1.2 ст.11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку із чим позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 911 167,00 грн.; пп. 1.22.2 п.1.22 ст. 1, п.1.32 ст.1, п. 5.1, пп.3.1 ст.3, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3, пп.11.2.1 пп. 1.2 ст.11 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.13.1.257 п. 14.1 ст.14, п.134.1.1 ст.134, пп.135.1, пп.135.5.4, пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, пп.137.1 ст.137, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 359 424,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 14.10.2013 прийняті спірні податкові повідомлення-рішення: №0003782204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 671 505,00 грн.; №0003802204, яким зменшено суму від'ємного значення з податку на прибуток на суму 1 911 167,00 грн.; №0003792204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 359 424,00 грн. (за основним платежем 2 957 221,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штраф) 402 203,00 грн.).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Однак, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ЗАТ «Поллад» було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 25.01.2011, за умовами якого позивач виступив експедитором.

Зі змісту положень ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» вбачається, що експедитором є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Транспортно-експедиторською послугою зазначений Закон визначає роботу, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Тобто, експедитор в рамках відносин, що виникають з договору на транспортно-експедиційне обслуговування може самостійно здійснювати перевезення або ж за дорученням і за рахунок замовника замовляти послуги перевезення у третіх осіб.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 ПК України, з урахуванням особливостей, установлених цим розділом, не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку коштів або майна на підставі договору концесії, комісії, доручення, а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на такі кошти або майно.

Аналогічні норми містили й положення ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним в період виникнення правовідносин між позивачем та ЗАТ «Поллад».

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач правомірно не включав до складу валових доходів в першому кварталі 2011 року та до доходів в 2-4 кварталах 2011 року кошти, отримані від ЗАТ «Поллад» за договором транспортно-експедиторського обслуговування від 25.01.2011, які були призначені для оплати послуг перевізників, що залучалися позивачем за дорученням та за рахунок ЗАТ «Поллад».

Крім того, на підтвердження обставин замовлення послуг перевезення для потреб ЗАТ «Поллад» позивачем були надані первинні документи, зокрема, договори на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом по внутрішнім і міжнародним сполученням з ТОВ «Енергія» (договір №02/03/2010 від 03.03.2010), МПП «ВСВ» (договір №08/11/2010 від 08.11.2010), ТОВ «Альянс Автосервіс» (договір №271210 від 27.12.2010), ДП «ТП «Богдан» (договір №012/01 від 10.01.2011), ФОП Ковалев Е.В. (договір № 250111 від 25.01.2011), ФОП Ревун Ю.Ю. (договір №270111 від 27.12.2010), ПП «Лана-Сервіс» (договір №020311 від 02.03.2011), ТОВ «Алекс-Транс Груп» (договір №160311 від 16.03.2011), акти виконаних робіт, які були підписані з вищезазначеними контрагентами, заявки на перевезення, міжнародні товарно-транспорті накладні.

Згідно з пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, інші доходи включають, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, безповоротна фінансова допомога - це, серед іншого, сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач здійснював нарахування умовних процентів на суму неповернутої фінансової допомоги за період фактичного використання неповернутої суми фінансової допомоги, тобто, діяв в межах приписів податкового законодавства, визначених ст. 14 та ст.135 ПК України.

Таким чином, висновок податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції, про необхідність нарахування умовних процентів за весь період фактичного використання поворотної допомоги, в тому числі й за період, в якому вона була отримана, не відповідає вказаним нормам податкового законодавства.

Згідно з пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України (чинного на час формування валових витрат в I кварталі 2011 року) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, на виконання умов договорів про надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операцій не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановленихКодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний

Судді (підпис) І.В.Борисенко (підпис) В.В. Кошіль

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
29.03.2016
ПІБ судді:
Моторний О.А.
Реєстраційний № рішення
826/16791/13-а
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
касаційна скарга залишена без задоволення,постанову апеляційного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
ухвала касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалась.
Замовити персональну презентацію