Ухвала Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2016 року № 825/3646/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 23 березня 2016 року м. Київ К/800/12372/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року

у справі № 825/3646/14

за позовом Приватного підприємства «ПДП ТРИ»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ПДП ТРИ» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 листопада 2014 року № 0001632200, № 0001642200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 05 травня 2014 року № 367 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо господарських відносин із ПП «Тавріда-В» за 2012-2013 роки, із ПФ «Тавріда» за період з 01 травня 2013 року по 31 серпня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 22 травня 2014 року № 1772/22-34593982.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 954526,65 грн.; п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на 921726,83 грн.

Підставою для вказаних висновків стала відсутність, на думку відповідача, реального виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем з контрагентами правочинами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року: № 0001642200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1193158,31 грн., в тому числі 954526,65 грн. - за основним платежем, 238631,66 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001632200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 1152158,54 грн., в тому числі 921726,83 грн. - за основним платежем, 230431,71 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо підстав проведення перевірки позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2014 року у справі № 825/1785/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача від 05 травня 2014 року № 367 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Враховуючи визнання протиправним та скасування в судовому порядку наказу, на підставі якого проведено перевірку позивача, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Вказана позиція збігається з висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в постанові від 27 січня 2015 року у справі № 2а-1570/9062/2011 (21-425а14).

Щодо суті виявлених порушень.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем з ПП «Тавріда-В» та ПФ «Тавріда» укладено ряд договорів про тимчасове розміщення вагонів на під'їзних коліях. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення. До оформлення вказаних первинних документів жодних зауважень відповідач не висловив.

При цьому, вказані правочини укладені позивачем з метою виконання господарських зобов'язань, зокрема, перед ТОВ «СІДРЕЙЛ», ТОВ «ПРОПАН ТРЕЙД», ТОВ «БНК-Україна». Зазначене також підтверджується відповідними податковими накладними, актами надання послуг, платіжними дорученнями. Вказане спростовує доводи відповідача про те, що придбані у контрагентів послуги не використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області від 23 грудня 2013 року № 1575/21-03-22-05-36945440 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Тавріда-В» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2013 року». Відповідно до зазначеного акта у контрагента позивача відсутні трудові та виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться. Відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Крім того, вказаний акт фіксує лише факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку можливості підприємства виконувати господарські зобов'язання .

На підтвердження доводів касаційної скарги, відповідач посилається на вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2014 року у справі № 667/2057/14-к, яким директора ПП «Тавріда В» - ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України. Вказане, на думку відповідача, свідчить про безтоварність правочинів, укладених позивачем з ПП «Тавріда В».

Колегія суддів такі доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, у вказаному судовому рішенні надавалась оцінка господарським операціям ПП «Тавріда В» виключно з: ТОВ «Юг-Контракт», ТОВ «Лампочка», ТОВ «Євромета», ТОВ «Тера Маркет Плюс», ТОВ «Нью Марк Груп», ПП «Голден-Плас». При цьому, господарські операції ПП «Тавріда В» з позивачем у вказаній кримінальній справі не досліджувались.

Як вже зазначалось, директора контрагента позивача визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від сплати податків). При цьому, порушення контрагентом вимог податкового законодавства в частині несплати податків не може спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, в рамках справи № 667/2057/14-к встановлено саме несплата ПП «Тавріда В» податків та не спростовано реальності здійснених підприємством господарських операцій.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2015 року у справі № 825/3646/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв

Судді:(підпис) А.О. Рибченко (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
23.03.2016
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
825/3646/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
касаційну скаргу залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
Подальше оскарження
ухвала касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалась.
Замовити персональну презентацію