Ухвала Вищого адміністративного суду України від 13.04.2016 у справі № 825/3610/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 13 квітня 2016 року м. Київ К/800/13316/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М.

Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.

за участю секретаря Титенко М.П.

за участю представників: позивача:Майбороди О.М.

відповідача: Качанка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ухта"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року

у справі № 825/3610/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ухта"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ухта» (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2014 року № 0002242200 та № 0002232200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року апеляційну скаргу відповідача задоволено. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позивачу відмовлено у задоволенні вимог.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року і залишити в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2014 року по взаємовідносинах з TOB «Праус» та TOB «Київ Ліквід Петролеум». За результатами перевірки складено акт № 1704/22/37298930 від 18 липня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за квітень 2014 року на 3154595,00 грн.; п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 235091,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 29 липня 2014 року: № 0002242200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4731893,00грн.; № 0002232200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 235091,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції погодився із висновками відповідача про безтоварність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, вказавши, що із наданих позивачем первинних документів неможливо встановити факт транспортування придбаного товару, а також використання його у господарській діяльності позивача.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки нафтопродуктів з TOB «Праус», а також договори поставки вуглеводного скрапленого паливного газу з TOB «Київ Ліквід Петролеум». На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано: податкові накладні, акти приймання-передачі нафтопродуктів, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що вищезгаданими первинними документами повністю підтверджується реальність укладених правочинів.

Факт використання придбаного нафтопродуктів та газу у власній господарській діяльності, на думку позивача, підтверджується: договорами суборенди та оренди автозаправної станції, договором оренди обладнання, договором зберігання нафтопродуктів, договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Колегія суддів вказані до уваги вказані доводи не бере, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, податкові накладні та акти приймання-передачі датовані 30 квітня 2014 року, при цьому, надані позивачем окремі товарно-транспортні накладні на перевезення нафтопродуктів датовані першою половиною квітня 2014 року. Жодних доказів транспортування придбаного у TOB «Київ Ліквід Петролеум» вуглеводного скрапленого паливного газу позивачем не надано. Водночас, колегія суддів зазначає, що хоча наявність товарно-транспортних накладних або їх відсутність не є беззаперечним доказом товарності/безтоварності укладеного правочину, враховуючи специфіку придбаного товару, у даній справі докази транспортування є обов'язковими для кваліфікації укладених позивачем правочинів як реальних та таких, що фактично здійснювались.

Посилання позивача, як на доказ реальності укладених правочинів, на договори оренди автозаправних станцій та відповідного обладнання колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, зазначене не доводить той факт, що на вказаних автозаправних станціях реалізовувались саме придбані позивачем у TOB «Праус» та TOB «Київ Ліквід Петролеум» нафтопродукти та газ.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ухта" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі № 825/3610/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис) А.М. Лосєв

Судді:(підпис) Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
13.04.2016
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
825/3610/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
касаційна скарга платника залишена без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції, ухвалене на користь платника податків — залишена без змін.
Подальше оскарження
рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію