Ухвала Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2016 року у справі № 826/17031/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 02 березня 2016 року м. Київ К/800/11142/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду

від 24 лютого 2015 року

у справі № 826/17031/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2014 року № 0004452201 та № 0004462201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами перевірки складено акт від 25 вересня 2014 року № 2363/26-53-22-01/04737111.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток на 922069,00 грн.; п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 878161,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 20 жовтня 2014 року: № 0004452201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 922069,00 грн. - за основним платежем, 461035,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0004462201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 878161,00 грн. - за основним платежем, 439081,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що у контрагентів позивача відсутні матеріально-технічні ресурси для виконання зобов'язань за укладеними з позивачем правочинами, а тому, вчинені господарські операції були безтоварними та здійснювались виключно для надання податкової вигоди позивачу.

Із такими висновками не погодився апеляційний суд, зазначивши, що наданими позивачем первинними документами повністю підтверджується реальність та фактичність укладених правочинів, а отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності.

Переглянувши рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15)

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки вузлів, деталей, комплектуючих та запасних частин до локомотивів ТГМ-4, ТГМ-6 та ТЕМ-2 з TOB «Будівельний Олімп» № 28-2/12 від 28 лютого 2012 року та з ПП «Енергосоюз CK» від 12 листопада 2010 року № 48, від 08 квітня 2011 року № 24. На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: специфікації, акти приймання-передачі, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення. Також на підтвердження використання придбаного у контрагентів товару у своїй господарській діяльності позивач надав оборотні відомості руху товарно-матеріальних цінностей за відповідні періоди, інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей на складі, акти на списання матеріалів (встановлення деталей на тепловози).

Крім того, на підтвердження реальності господарської діяльності позивач надав висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 02 лютого 2015 року № 805/15-45 відповідно до якого, висновки акта перевірки № 2363/26-53-22-01/047371111 від 25 вересня 2014 року «Про результати планової виїзної перевірки ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Будівельний Олімп» та ПП «Енергосоюз СК» за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року щодо заниження податку на додану вартість на суму 878161,00 грн. та податку на прибуток підприємства в сумі 922069,00 грн. документально не підтверджуються.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічних ресурсів для виконання зобов'язань за укладеними з позивачем правочинами.

Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних трудових чи виробничих ресурсів не позбавляє суб'єкта господарювання права залучати до виконання відповідних зобов'язань третіх осіб. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, реалізовані позивачу ПП «Енергосоюз CK» товари, придбані останнім у ТОВ «Компанія «Терра Агро» на підставі договору від 01 жовтня 2011 року № 22.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі № 826/17031/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) А.М. Лосєв

Судді:(підпис) Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.03.2016
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
826/17031/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
касаційну скаргу контролюючого органу була відхилена, постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції була залишенабез змін.
Подальше оскарження
ухвала касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалась.
Замовити персональну презентацію