Справа Ясіньскі проти Польщі

НЕОФІЦІЙНИЙ ПЕРЕКЛАД

 

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ЯСІНЬСКІ ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

(Заява №30865/96)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

20 грудня 2005 року

ОСТАТОЧНЕ

20/03/2006

Це рішення набуде статусу остаточного за обставин, визначених в пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним правкам.

У справі «Ясіньскі проти Польщі»

Європейський суд з прав людини (Четверта секція), засідаючи Палатою, до якої увійшли:

            Пан     Ніколас Братца, Голова,
            Пан     Й. Касадевалл,
            Пан     Г. Бонелло,
            Пан     Р. Марусте,
            Пан     С. Павловські,
            Пан     Л. Гарліцькі,
            Пан     Х. Боррего Боррего, судді
та пан М. О'Бойл, Секретар секції,

Після обговорення в нарадчій кімнаті 8 грудня 2005 року

Виносить наступне рішення, прийняте того дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було порушено за заявою (№30865/96), поданою на розгляд Європейської комісії з прав людини (далі – Комісія) 19 березня 1995 року громадянином Польщі, Мареком Ясіньскі (Marek Jasiński) (далі – Заявник) проти Республіки Польща за колишньою статтею 25 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» (далі – Конвенція).

2. Заявника, якому була надана юридична допомога, представляв пан В. Гермеліньскі (W. Hermeliński), юрист, який веде практику у Варшаві. Уряд Польщі (далі – Уряд) був представлений його уповноваженими, К. Джевіцькі (K. Drzewicki) і, згодом, Й.  Воласевичем (J.  Wołąsiewicz), з Міністерства закордонних справ.

3. Заявник стверджував, зокрема, про порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у тому, що після арешту він не постав негайно перед «суддею». Він також стверджував про порушення пункту 1 статті 6 у тому, що його справа не розглядалася «неупередженим судом».

4. Заяву передали до Суду 1 листопада 1998 року, коли Протокол №11 до Конвенції набрав чинності (пункт 2 статті 5 Протоколу №11).

5. Заяву передали до Четвертої секції Суду (пункт 1 Правила 52 Реґламенту Суду). У межах цієї Секції була створена Палата, яка розглядала справу (пункт 1 статті 27 Конвенції), як передбачено пунктом 1 Правила 26.

6. Рішенням від 21 січня 2003 року Суд оголосив заяву частково прийнятною.

7. Палата, порадившись зі сторонами, постановила, що слухання щодо обставин справи не вимагаються (пункт 3 Правила 59 in fine). Пізніше Секретар Секції, діючи за дорученням Голови Палати, зв'язався зі сторонами з метою забезпечення дружнього врегулювання відповідно до пункту 1(b) статті 38 Конвенції (пункт 1 Правила 62). Проте сторони не виявили жодних підстав для дружнього врегулювання справи.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Заявник народився в 1958 році і проживає в м. Забже, Польща.

9. 8 січня 1994 року Заявник був заарештований поліцією за підозрою у вчиненні крадіжки зі зломом. 10 січня 1994 року він постав перед Й.К., районним прокурором з Районної прокуратури Пщини (Prokuratora Rejonowa), обвинувачений у шістьох крадіжках зі зломом і затриманий під варту. Прокурор вважав, що існує обґрунтована підозра вчинення Заявником відповідних злочинів, оскільки його заарештували на місці злочину. Прокурор також посилався на серйозний характер порушень, про які йдеться.

10. 12 лютого 1994 року Районний прокурор Пщини продовжив термін тримання Заявника під вартою до 8 березня 1994 року на тій підставі, що необхідно забезпечити належне ведення провадження. Прокурор підкреслив, що з огляду на докази, зібрані в ході розслідування, ймовірно також вчинення Заявником інших подібних правопорушень, що, в свою чергу, виправдовує ризик його можливого перешкоджання процесу отримання показів свідків.

11. 25 лютого 1994 року Районний прокурор продовжив термін тримання Заявника під вартою до 8 квітня 1994 року, вважаючи, що слід забезпечити проведення розслідування, для отримання новихі доказів.

12. 30 березня 1994 року, за заявою Районного прокурора Пщини, Районний суд Пщини (Sąd Rejonowy) продовжив термін тримання Заявника під вартою до 8 червня 1994 року з огляду на обґрунтовану підозру вчинення правопорушень, в яких він був звинувачений, та на той факт, що розслідування не може бути завершене, оскільки ще слід отримати дані від дактилоскопіста та іншого судово-медичного експерта.

13. 30 травня 1994 року, за наступною заявою Районного прокурора, Районний суд Пщини продовжив термін тримання Заявника під вартою до 8 серпня 1994 року. Він встановив, що подальше продовження терміну було необхідним для забезпечення процесу отримання нових доказів, адже проти Заявника було висунуто кілька обвинувачень в крадіжках зі зломом. Крім того, слід отримати дані від кваліфікованого оцінювача для визначення шкоди, завданої правопорушенням.

14. 4 серпня 1994 року, за наступною, подібною заявою Районного прокурора, З.Р., одноосібний суддя, засідаючи в Районному суді Пщини, продовжив термін тримання Заявника під вартою до 8 вересня 1994 року. Підстави для такого рішення в частині, що стосується цього питання, наступні:

«[Заявник] був звинувачений в правопорушенні, визначеному в статті 208 разом з пунктом 1 статті 60 Кримінального кодексу. З огляду на матеріали, зібрані в цій справі, такий злочин має достатню ступінь правдоподібності (zarzut ten został w wystarczającym stopniu uprawdopodobniony). З матеріалів справи випливає, що, у зв'язку з виникненням нових обставин, може бути необхідно отримати дані від психіатра для встановлення осудності Заявника. У зв'язку з цим і оскільки, на думку суду, підстави для тримання [Заявника] під вартою не зникли, а нові обставини з'явилися, що унеможливлює [для прокуратури] завершити розслідування, тримання під вартою встановлене в резолютивній частині рішення.»

15. 29 серпня 1994 року Районний прокурор Пщини подав обвинувальний акт до Районного суду Пщини. Заявник був обвинувачений у 22 крадіжках зі зломом.

16. 19 вересня 1994 року Заявник подав заяву про звільнення в Районний суд Пщини. 20 вересня 1994 року суддя З.Р., засідаючи в Районному суді Пщини, відхилив заяву. Підстави для такого рішення в частині, що стосується цього питання, наступні:

«Обвинувачений, звертаючись [до суду] з проханням про зміну [встановленого йому] запобіжного заходу, стверджував, що мати його молодшого сина не забезпечує належний догляд за дитиною. Суд відхилив заяву, оскільки actus reus (протиправне діяння) обвинуваченого характеризується високим ступенем небезпеки для суспільства (zarzucany czyn oskarżonego charakteryzuje się wysokim stopniem społecznego niebezpieczeńtwa) – обвинувачений несе відповідальність за законом відповідно до норм, які регулюють вчинення рецидивів злочинів, як визначено в пункті 1 статті 60 Кримінального кодексу. Ймовірність фактів, на які посилався обвинувачений [у своїй заяві], жодним чином не була ним доведена. Таким чином, суд не міг перевірити достовірність цих фактів. ...»

17. Заявник подав апеляцію. Він стверджував, що його слід звільнити з огляду на складну ситуацію в його родині. 21 жовтня 1994 року Воєводський суд Катовіце (Sąd Wojewódzki) відхилив апеляцію. Він встановив, що вагомі причини для звільнення Заявника відсутні, оскільки його дитину вже передали під піклування бабусі та дідуся.

18. Судовий розгляд справи Заявника повинен був розпочатись 7 грудня 1994 року, але він був відкладений, оскільки Заявник, дізнавшись, що З.Р. був призначений в якості головуючого судді, оскаржив його неупередженість. За твердженням Заявника, суддя, який розглядав його заяви про звільнення на стадії розслідування, брав активну участь в розслідуванні та, відповідно, був стороною провадження. Зокрема, Заявник наголосив, що З.Р. виніс рішення про продовження терміну тримання під вартою 4 серпня 1994 року. 20 вересня 1994 року він також розглядав, і відхилив, заяву про звільнення Заявника. У цих випадках суддя проаналізував звинувачення проти Заявника та зробив висновок, що вони виправдані. Він також посилався на обтяжуючі обставини, зокрема, на серйозний характер відповідних злочинів та судимість Заявника. Всі ці висновки тісно пов'язані з оцінкою його вини, кримінальною відповідальністю та передбачуваним покаранням. З огляду на це, Заявник вважав  очевидним, що суддя вже сформував упереджену думку щодо його вини.

19. 9 грудня 1994 року колегія з 3 суддів, засідаючи в Районному суді Пщини, відхилила оскарження Заявника через необґрунтованість. Суд наголосив, що винесення рішень щодо продовження терміну тримання під вартою за заявою прокурора, не було рівносильним участі в розслідуванні.

20. Пізніше Заявник знову звернувся з проханням до Районного суду Пщини щодо його звільнення з-під нагляду поліції з огляду на складну ситуацію в родині. Він також скаржився, що З.Р. був упередженим.

12 грудня 1994 року З.Р., засідаючи в Районному суді Пщини, відхилив заяву. Підстави для такого рішення в частині, що стосується цього питання, наступні:

«Доводи, надані обвинуваченим щодо його ситуації в родині, ідентичні до тих, які він висунув у своїй заяві від 19 вересня 1994 року. Суди першої та другої інстанції вже їх розглянули. Воєводський суд, в своєму рішенні від 21 жовтня 1994 року, вказав Заявнику шлях забезпечення догляду за його дитиною. Оскільки, на думку суду, не існує жодних обставин, перерахованих в статті 218 Кримінально-процесуального кодексу та доводи, які стосуються відводу головуючого судді, вже були розглянуті в рішенні [Районного] суду від 9 грудня 1994 року –тримання під вартою слід встановити в резолютивній частині рішення.»

21. 21 грудня 1994 року суддя З.Р., засідаючи в Районному суді Пщини, відхилив нову заяву Заявника про звільнення під заставу.   Підстави для такого рішення в частині, що стосується цього питання, наступні:

«Обвинуваченому були пред'явлені звинувачення в численних крадіжках зі зломом, вчинених в умовах рецидиву злочину, зазначеного в пункті 1 статті 60 Кримінального кодексу. Правопорушення, в якому він був звинувачений, характеризувалося високим ступенем небезпеки для суспільства. На думку суду, застава, запропонована обвинуваченим, не може забезпечити належного здійснення правосуддя.

Слід зазначити, що як факт вчинення злочину в умовах рецидиву злочину, так і серйозна небезпека для суспільства [яку має правопорушення] є автономними передумовами для арешту (див. пункт 1 (3) і (4) статті 217 Кримінально-процесуального кодексу); в справі обвинуваченого ці передумови існують в сукупності.»

22. 13 січня 1995 року, при розгляді апеляції Заявника, Воєводський суд Катовіце залишив у силі вищезазначене рішення, встановивши, що його арешт був обґрунтованим за пунктом 1 (3) і (4) статті 217 Кримінально-процесуального кодексу, та що жодні особливі обставини не свідчили на користь його звільнення.

23. 25 січня 1995 року Заявник звернувся до Районного суду Пщини з проханням анулювати постанову про арешт. На його думку, тримання під вартою стало незаконним, оскільки законний строк в один рік для арешту, встановлений в Кримінально-процесуальному кодексі, вичерпався.

24. 31 січня 1995 року суддя З.Р. відхилив заяву Заявника як необґрунтовану та повідомив Заявнику, що законний строк для арешту застосовується лише до стадії розслідування кримінального провадження, але такі строки не визначаються для досудового ув'язнення. Рішення щодо апеляції було залишене у силі 1 березня 1995 року.

25. В невизначений день Заявник знову подав оскарження щодо головуючого судді. Він повторив попередні доводи. Районний суд Пщини відхилив оскарження 13 лютого 1995 року. На думку суду, доводи, висунуті Заявником, не виправдовують відвід головуючого судді від розгляду справи.

26. Пізніше Заявник звернувся до Районного суду з проханням анулювати постанову про арешт, видану Районним прокурором Пщини 10 січня 1994 року. Він стверджував, що рішення було дійсним лише впродовж одного року. Він також стверджував, що його варто звільнити з огляду на складну ситуацію в його родині.

27. 6 березня 1995 року суддя З.Р. відхилив заяву та залишив у силі оскаржувану постанову про арешт. Щодо ситуації в родині Заявника, суддя відмітив, що доводи про те, що син Заявника не був, ймовірно, забезпечений належним доглядом, слід відхилити, оскільки дитину доглядала його бабуся. Нарешті, З.Р. наголосив, що підстави для виправдання арешту Заявника все ще мають законну силу.

28. 15 березня 1995 року колегія, до складу якої входили З.Р., головуючий суддя, та два народні засідателі, засідаючи в Районному суді Пщини, розпочала судовий розгляд справи Заявника.

29. 14 квітня 1995 року було проведене остаточне слухання. Обвинувач був представлений Й.К., який арештував Заявника 10 січня 1994 року. Після заслухання остаточних тверджень сторін суд виніс своє рішення. Він визнав Заявника винним в 23 крадіжках зі зломом та засудив його до 4 років позбавлення волі та сплати штрафу в розмірі 2 000 польських злотих, який можна замінити на 20 днів арешту.

30. 13 липня 1995 року адвокат Заявника подав апеляцію проти такого рішення. Апеляція спрямовувалася проти винесеного вироку, а саме засудження не оскаржувалося.

31. 18 липня 1995 року Заявник подав апеляцію. В апеляції він стверджував, серед іншого, що суд першої інстанції порушив принципи презумпції невинуватості і in dubio pro reo (у разі сумніву – на користь обвинуваченого), оскільки головуючий суддя З.Р. вважав його винним і мав упереджений погляд щодо його кримінальної відповідальності ще задовго до закінчення судового розгляду, тобто вже 4 серпня 1994 року, коли він продовжував термін тримання під вартою за запитом Районного прокурора.

32. Апеляції були заслухані 3 жовтня 1995 року в Воєводському суді Катовіце. Того ж дня Воєводський суд залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Для того, щоб продовжити роботу необхідно Увійти

Ще не маєте підписки? Спробуйте безкоштовну тест-версію протягом 72-х годин!

Бажаєте ознайомитися з умовами підключення та оформити підписку?

Підписка Замовити дзвінок
comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
20.12.2005