Постанови Вищого адміністративного суду України від 02.09.2010 у справі № 6/77-Д
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" вересня 2010 р. К-23029/07 

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Нечитайло О.М.

Судді: Маринчак Н.Є. Острович С.Е. Усенко Є.А. Шипуліна Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6

на постанову Господарського суду Житомирської області від 26.12.2006 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2007 року

у справі №6/77-Д

за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі

до 1. Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком-Пром»,

за участю Прокурора Корольовського району м. Житомира,

про визнання господарського зобовязання недійсним та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Житомирі звернулась з позовом про визнання недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, усної угоди, укладеної між Субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 (далі відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніком-Пром»(далі відповідач-2) на загальну суму 109587,43 грн.

Змотивів наявності у відповідача-2 умислу на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивач просив стягнути у порядку ст. 208 Господарського кодексу України з ТОВ «Юніком-Пром»на користь Субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 109587,43 грн., отримані за умовами договору, а також стягнути з відповідача-1 у доход держави грошові кошти у розмірі вартості одержаного товару.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 26.12.2006 року (суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Маслій В.І., судді Межевич М.В., Бараненко І.І.), позов задоволено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що надані позивачем докази є достатніми для визнання спріного господарського зобовязання таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки від імені відповідача-2 діяли невстановлені особи, які не були уповноважені засновниками підприємства на здійснення фінансово-господарської діяльності.

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_6, не погодившись із постановленими у справі рішеннями, звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову Господарського суду Житомирської області від 26.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2007 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначив, що наявні у справі докази не підвтерджують наявність у діях відповідача-2 мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства, що свідчить про відсутність підстав для визнання усного договору недійсним та застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України.

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі усної домовленості, відповідач-1 у період з грудня 2004 року по березень 2005 року отримав від відповідача-2 матеріальні цінності на загальну суму 109587,43 грн., у тому числі ПДВ 23167,43 грн.

На виконання умов усного договору відповідачем-2 були виписані податкові накладні на загальну суму 109587,43 грн. За отриманий товар відповідач-1 розрахувався готівковими коштами, що підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів.

У справі також встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2003 року було визнано недійсними установчі документи ТОВ «Юніком-Пром»та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ з моменту його видачі.

Позивач, з яким погодилися суди попередніх інстанцій, вважає, що наведені обставини є підставою для висновку про наявність у діях відповідача-2 умислу, спрямованого на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а тому спірна угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст.207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов про визнання недійсним господарського зобовязання, укладеного між відповідачами, на підставі ст.ст. 207-208 Господарського кодексу України.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України вбачає наявність підстав для закриття провадження щодо позовних вимог про визнання господарського зобовязання недійсним, зважаючи на наступне.

Так, вирішуючи питання про можливість визнання недійсним господарського зобовязання з зазначених мотивів, суди попередніх інстанцій мали б врахувати, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презюмується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.

Суди попередніх інстанцій, зробивши висновок про наявність підстав для визнання недійсним укладеного відповідачами договору, наведених приписів ЦК України не врахували, що призвело до ухвалення судових рішень, які не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

На підставі викладеного судова колегія Вищого адміністративного суду України дійшла висновку щодо наявності підстав для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та закриття провадження у справі в частині позовних вимог ДПІ у м. Житомирі про визнання недійсним укладеного відповідачами договору у порядку, передбаченому ст. 207 ГК України.

Що ж стосується стягнення санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, то органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Частиною 1 статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України позивачем таких доказів надано не було.

При цьому, встановлюючи наявність у відповідача-2 умислу на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, суди мали врахувати, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2003 року про визнання недійсними установчих документів ТОВ «Юніком-Пром»не є достатньою підставою для висновку про наявність у діях відповідача-2 мети, що суперечить інтересам держави та суспільства. Сам факт припинення юридичної особи судовим рішенням та визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність усіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Крім того, виходячи з вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, наведені позивачем обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України.

Суди ж першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування згаданих норм матеріального права помилково дійшли протилежного висновку.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позовних вимог щодо стягнення санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, що відповідно до статті 229 КАС України є підставою для їх скасування та з врахуванням того, що обставини справи встановлені повно і правильно, для ухвалення нового рішення про відмову у позові у цій частині з наведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 157, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6 задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Житомирської області від 26.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2007 року у справі №6/77-Д скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання господарського зобовязання недійсним закрити.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.

Судді Маринчак Н.Є. Острович С.Е. Усенко Є.А. Шипуліна Т.М.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
02.09.2010
ПІБ судді:
Нечитайло О.М.
Реєстраційний № рішення
6/77-Д
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив частково скаргу платника у зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, провадження у справі в частині позовних вимог контролюючого орагну про визнання господарського зобовязання недійсним закрити.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України не переглядалась Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію