Постанова Вищого адміністративного суду України від 26.11.2013 у справі № 05/70/17-2А
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2013 р. м. Київ К/800/32482/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на постанову Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року

у справі № 05/70/17-2А

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з позовом до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області (відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000481701/0 від 15 березня 2007 року та № 0000491701/0 від 15 березня 2007 року.

Постановою Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ФОП ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 08 липня 2004 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої складено акт № 52/17-2556850459 від 06 березня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000481701/0 від 15 березня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 247 544,19 грн. (165 029,46 грн. - основний платіж, 82 514,73 грн. - штрафні (фінансові) санкції) , та № 0000491701/0 від 15 березня 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3 765,71 грн. (3 765,71 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) .

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку із заниженням бази оподаткування податком на додану вартість внаслідок реалізації попередньо імпортованих транспортних засобів та санітарно-технічних виробів за ціною, нижчою за митну вартість зазначених товарів.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_3 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на заниження суми доходу від здійснення підприємницької діяльності при реалізації ОСОБА_4 автомобіля марки Daimler Chrysler Vito 110CDI на підставі договору купівлі-продажу автотранспортного засобу № 6/12 від 23 грудня 2005 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що договірна (контрактна) вартість при визначенні згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР бази оподаткування операцій з поставки на митній території України попередньо імпортованих товарів не може бути нижчою за їх митну вартість, яка, в свою чергу, відповідає звичайній ціні таких товарів.

Також, судами в основу оскаржуваних рішень покладено пояснення ОСОБА_4, надані Центральній міжрайонній державній податковій інспекції у м. Кривому Розі, відповідно до яких автомобіль у позивача ним придбано за ціною 50 000,00 грн., а кошти сплачено готівкою без оформлення будь-яких документів на автомобільному ринку в м. Чернівці.

Проте, з такими висновками погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) , згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Отже, Законом № 168/97-ВР встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.

Згідно з пунктом 1.18 статті 1 Закону № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що при визначенні бази оподаткування податком на додану вартість операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України та застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними та не можуть бути порівнюваними.

А відтак, висновок судових інстанцій про те, що згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування податком на додану вартість спірних операцій має обмежуватись митною вартістю імпортованого товару, яка відповідає його звичайній ціні, не ґрунтується на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та є помилковим.

Також, не можна погодитись з твердженням податкового органу про заниження позивачем суми доходу від здійснення підприємницької діяльності при реалізації ОСОБА_4 автомобіля марки Daimler Chrysler Vito 110CDI, оскільки, пояснення вказаної особи, надані податковому органу за місцем реєстрації, не можуть бути єдиним беззаперечним доказом отримання підприємцем доходу від проведеної операції в розмірі 50 000,00 грн. з огляду на те, що зазначені пояснення суперечать іншим доказам у справі, зокрема, договору купівлі-продажу автомобільного засобу № 6/12 від 23 грудня 2005 року, в якому вказано ціну транспортного засобу в розмірі 15 240,00 грн., видатковій накладній № РН-0000015 від 23 грудня 2005 року на суму в розмірі 15 240,00 грн., податковій накладній № 15 від 23 грудня 2005 року на суму в розмірі 15 240,00 грн., а будь-яких інших належних доказів на підтвердження своєї позиції відповідачем не надано.

Крім того, суди в даній справі розглядали вимогу про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними. Однак, такий спосіб захисту (вимога про визнання акту нечинним), як випливає із системного аналізу статей 105, 162, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, може стосуватись лише випадків оскарження нормативно-правового акту, який стає нечинним, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, з дати набрання відповідним рішенням законної сили. Індивідуального ж акту, яким є податкове повідомлення-рішення, може стосуватись вимога про визнання протиправним (недійсним, скасування). В такому випадку протиправність (недійсність, скасування) індивідуального акту виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту його прийняття.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального та процесуального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Волинської області від 13 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000481701/0 від 15 березня 2007 року та № 0000491701/0 від 15 березня 2007 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К., Карась О.В.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
11.01.2013
ПІБ судді:
Рибченко А.О.
Реєстраційний № рішення
05/70/17-2А
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника податків задоволено частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою позов задоволено.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію