Постанова Вищого адміністративного суду України від 25.11.2013 у справі № 2-а-43702/09/2070
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К-42393/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В., Муравйова О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010

у справі № 2-а-43702/09/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова,

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, скасування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.09.2009 № 0003881702/0, від 04.11.2009 № 0003881702/1, від 25.11.2009 № 0003881702/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова від 02.09.2009 № 0003881702/0, від 04.11.2009 № 0003881702/1, від 25.11.2009 № 0003881702/2 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 138049,64 грн., в т.ч. 92033,09 грн. основного платежу та 46016,55 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ДПІ у Київському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права при вирішенні справи в цій частині, наголошуючи на непідтвердженні використання придбаних товарів у господарській діяльності.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить змінити вказані судові рішення в частині визнання правомірним донарахування податку на додану вартість в загальній сумі 2394,91 грн. основного платежу, в т.ч. 750,65 грн. за операціями з придбання пального, 71,61 грн. - послуг мобільного зв'язку, 1567,03 грн. комплектуючих для придбання штукатурної станції, будівельних інструментів, обладнання, 4,60 грн. бланків декларацій, а також в частині визначення штрафних санкцій в сумі 1197,46 грн. У решті судові рішення залишити без змін. Посилається на те, що висновки судів у зазначеній частині не відповідають вимогам законодавства, оскільки у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит достатньо належним чином оформлених документів. Факт реальності придбання товару у відповідача сумніву не викликав. При цьому Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит від фактичного використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності платника податку. При розгляді справи надано достатні пояснення та документи, що підтверджують мету використання придбаних товарів у господарській діяльності, без яких належне ведення такої діяльності неможливе.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а касаційна скарга позивача - підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 138049,64 грн., в т.ч. 92033,09 грн. основного платежу та 46016,55 грн. штрафних санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.08.2009 № 5018/17-218/НОМЕР_1, про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання розчинно-змішувальної машини А-5 в сумі 7333,33 грн., будівельних матеріалів в сумі 81378,61 грн., послуг, наданих генпідрядником - ТОВ «Стальконстуркція» (одночасно є замовником підрядних послуг у позивача) в сумі 19926,91 грн., а також бензину, карток мобільного зв'язку, бланків декларацій та комплектуючих на штукатурну станцію в сумі 2394,91 грн. Податковий орган виходив з того, що придбання позивачем цього товару та послуг з метою використання в господарській діяльності документально не підтверджено.

Відповідно до абз. 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «По податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій з огляду на позицію податкового органу досліджено питання щодо мети придбання позивачем товарів розчинно-змішувальної машини А-5 в сумі 7333,33 грн., будівельних матеріалів в сумі 81378,61 грн., генеральних послуг в сумі 19926,91 грн., в результаті чого встановлено, що послуги та товари придбані позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах підприємницької діяльності позивач здійснює роботи з оштукатурювання приміщень, у зв'язку з чим ним укладено договори підряду з ТОВ «Стальконструкція» на виконання робіт з оштукатурювання приміщень за допомогою власного обладнання, інструментів та матеріалів, доставку яких позивач здійснює самостійно.

Господарські операції з придбання товарів розчинно-змішувальної машини А-5 (ПДВ в сумі 7333,33 грн.), будівельних матеріалів (ПДВ в сумі 81378,61 грн.) та послуг генпідрядника (ПДВ в сумі 19926,91 грн.) підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку: договорами купівлі-продажу, додатковою угодою, рахунком-фактурою, актом прийому-передачі товару, видатковою та податковою накладними, актом здачі прийняття-робіт (генеральних послуг), податковою накладною.

Позивачем надано докази на підтвердження використання таких товарів та послуг генерального підрядника при виконанні штукатурних робіт за договором підряду, тобто доведено зв'язок витрат з господарською діяльністю позивача.

Разом з тим суди попередніх інстанцій не визнали податкового кредиту позивача з податку на додану вартість, сплаченого при придбанні бензину, карток мобільного зв'язку, бланків декларацій та комплектуючих на штукатурну станцію, підтверджених розрахунковими документами на придбання такого товару - чеками, фактично виходячи з того, що позивачем не доведено використання таких товарів при здійсненні господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими такі висновкі судів, оскільки останні не врахували, що п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «По податок на додану вартість» однією з умов, за яких суми податків, нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням товарів та послуг можуть бути віднесені до податкового кредиту, визначає придбання таких товарів і послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведеного впливає, що факт невикористання придбаних товарів у певному періоді сам собою не може свідчити про відсутність у платника податку при придбанні таких товарів і послуг мети їх використовувати у межах господарської діяльності.

Придбання бензину, карток мобільного зв'язку, бланків декларацій та комплектуючих на штукатурну станцію узгоджується з характером здійснюваної позивачем підприємницької діяльності, в межах якої позивач здійснює роботи з оштукатурювання приміщень з використанням власного обладнання, інструментів та матеріалів, доставка яких здійснюється ним самостійно.

Зважаючи на викладене, з огляду на встановлення судами обставини щодо наявності розрахункових документів на придбання позивачем наведених вище товарів, суд касаційної інстанції вважає, що позов в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2394,91 грн. основного платежу та 1197,46 грн. штрафних (фінансових) санкцій також підлягає задоволенню.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи в цій частині допустили порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «По податок на додану вартість», в результаті чого надали неправильну оцінку встановленим обставинам, що призвело до неправильного вирішенні справи в цій частині.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а оскаржувані судові рішення є помилковими тільки в частині, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити шляхом задоволення позову повністю.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2010 в такій редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова від 02.09.2009 № 0003881702/0, від 04.11.2009 № 0003881702/1, від 25.11.2009 № 0003881702/2 про визначення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок)».

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко, О.В. Муравйов

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
25.11.2013
ПІБ судді:
Пилипчук Н.Г.
Реєстраційний № рішення
2-а-43702/09/2070
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію