Постанова Вищого адміністративного суду України від 25.03.2015 у справі № 826/9902/14
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/800/55059/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Царюка Є.В., Мельника Л.П.,

представника відповідача - Сперкач С.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року

у справі № 826/9902/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Плюс"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування наказів і податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Парус Плюс" (далі - ТОВ "Парус Плюс") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ начальника ДПІ від 27 липня 2013 року № 2526; визнати протиправним та скасувати наказ начальника ДПІ від 11 січня 2014 року № 67; визнати протиправними дії ДПІ щодо порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки ТОВ "Парус Плюс" - суб'єкта малого підприємництва; визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ від 13 лютого 2014 року №22326552210, №22426552210, №10326551702, №10226551702 та від 29 квітня 2014 року №22826551702.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу начальника ДПІ від 27 листопада 2013 року № 2526, на підставі направлень від 09 грудня 2013 року: №1243/26-55-22-01, 1244/26-55-22-01, №1245/26-55-22-01, №1246/26-55-01, №202/26-55-17-02, №1229/26-55-22-06, №1240/26-55-22-03, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Парус Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

11 січня 2014 року податковий орган на підставі пункту 82.1 статті 82 ПК України прийняв наказ №67 про подовження термінів проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Парус Плюс" на 10 робочих днів, а саме з 11 січня 2014 року по 23 січня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2. підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 281 169,00 грн., в тому числі за ІІ-ІV квартал 2011 року на суму 281 169,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 298 937,00 грн., в тому числі: за грудень 2011 року на суму 237 435,00 грн., за січень 2012 року на суму 1 460,00 грн., за квітень 2012 року на суму 60 042,00 грн.; підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 176.2 «а» статті 176 з урахуванням підпункту «е» 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 171.2 «а» статті 171 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 565,00 грн. (у т.ч.: за ІІІ кв. 2012 року - 459,00 грн., IV кв. 2012 року - 106,00 грн.); пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку; статті 51, пункту 70.16, статті 70, підпункту 176.2 «б», пункту 176.2 статті 176 ПК України; пункту 2.6, пункту 2.10, пункту 3.3, пункту 3.5, пункту 3.7, пункту 4.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, а саме: не оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства на суму 362 750,00 грн., перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства на суму 850,00 грн.

За результатами перевірки складено Акт від 29 січня 2014 року №86/26-55-22-01/33058948 на підставі висновків якого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13 лютого 2014 року: №22326552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 281 169,00 грн.; №22426552210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 298 937,00 грн. за основним платежем, 74 734,00 грн. - за штрафними санкціями; №10326551702, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 510,00 грн. за штрафними санкціями; №10226551702, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 706,00 грн., з яких 565,00 грн. за основним платежем, 141,00 грн. за штрафними санкціями;

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач подав скаргу від 21 лютого 2014 року № 2014-02/21, за результатами розгляду якої, зазначена скарга залишена без задоволення, прийняті податкові повідомлення - рішення без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2014 року №22826551702, яким визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 125,00 грн., з яких 100,00 грн. за основним платежем та 25,00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з указаним рішенням, позивач подав повторну скаргу від 30 квітня 2014 року №2014-04/29, за наслідками розгляду якої, прийнято рішення від 27 червня 2014 року №11584/6/99-99-10-01-15 про залишення податкових повідомлень-рішень без змін, а скарги без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та скасування наказу від 27 листопада 2013 року №2526 та наказу від 11 січня 2014 року № 67, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Пунктом 77.1. статті 77 ПК України встановлено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.4. статті 77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

За приписами пункту 77.6 статті 77 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 77.7 статті 77 ПК України строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Відповідно до змісту статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична) , підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до пункту 82.1 статті 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у направленнях на перевірку, як одну із підстав проведення документальної планової виїзної перевірки, зазначено наказ від 31 жовтня 2013 року №2086, з яким позивача не ознайомлено.

З огляду на це, позивач звернувся до податкового органу із проханням вручити під розпис копію наказу від 31 жовтня 2013 року №2086 або надіслати його на податкову адресу ТОВ "Парус Плюс".

Окрім того, 14 січня 2014 року позивач надіслав до ДПІ лист, в якому зазначив що ТОВ "Парус Плюс" є суб'єктом малого підприємництва, тому термін його перевірки не повинен перевищувати 10 робочих днів (продовження строків перевірки можливе не більше як на 5 робочих днів) .

16 січня 2014 року та 17 січня 2014 року позивач повідомив контролюючий орган про те, що на перевірку прибули особи, які не зазначені в наказі від 27 листопада 2013 року №2526, на підставі якого проводилась перевірка ТОВ "Парус Плюс", та просив підтвердити юридичну легітимність знаходження на перевірці даних посадових осіб.

27 січня 2014 року ДПІ надано позивачу відповідь, що згідно з планом-графіком проведення перевірок на грудень 2013 року термін проведення перевірки ТОВ "Парус Плюс" становить 10 днів. Під час підготовки наказу від 27 листопада 2013 року №2526 про проведення документальної планової перевірки було помилково зазначено термін проведення перевірки 20 робочих днів.

При цьому, фактично перевірка ТОВ "Парус Плюс" тривала з 09 грудня 2013 року по 10 січня 2014 року.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що податковим органом порушено вимоги статті 82 ПК України, а відтак наказ від 27 листопада 2013 року та від 11 січня 2014 року № 67 підлягають скасуванню, а дії щодо проведення перевірки визнанню протиправними.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з таким висновком судів попередніх інстанцій оскільки, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Таким чином, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Отже, позови платників про оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

На час вирішення даного спору виїзну планову документальну перевірку вже проведено, за її наслідками складено відповідний Акт про результати такої перевірки, а тому правові наслідки як наказів про призначення та продовження цієї перевірки, так і оспорюваних дій з її проведення є вичерпаними, у зв'язку з чим їх оскарження не сприяє відновленню порушених прав платника.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішень в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів від 27 листопада 2013 року № 2526, від 11 січня 2014 року № 67, визнання протиправними дій щодо проведення перевірки, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Стосовно позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до змісту пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/ послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10. статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ "Статус-2008" укладено договір від 01 квітня 2011 року №0104-11 відповідно до якого продавець передає покупцю у власність товари побутової хімії, канцелярські товари, паперову продукцію та інші офісні товари, для їх реалізації на умовах відстрочення оплати. Покупець реалізує товар, переданий продавцем на умовах, передбачених цим договором, третій стороні.

Факт виконання умов зазначеного договору підтверджується видатковими та податковими накладними, а також виписками з банківського рахунку.

Крім того, між ТОВ "Парус Плюс" та ТОВ "Колорфлекс" укладено договір від 23 лютого 2012 року №12725, предметом якого є товари побутової хімії, канцелярські товари, паперова продукція та інші офісні товари для їх реалізації на умовах відстрочення оплати, та договір №13027 від 12 березня 2012 року, згідно умов якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по друкуванню бланків на матеріалах замовника (папір формата А4 або А3), а також порізці (при необхідності) та пакуванню виготовлених бланків в пачки (по 1000 шт. в одній пачці).

Виконання зобов'язань за вищезазначеними договорами підтверджується податковими та видатковими накладними, актами прийому - передачі готової продукції і актами здачі - приймання виконаних робіт.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеними контрагентами містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, визначені законом.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Стосовно посилань відповідача на Акт ДПІ від 15 січня 2014 року № 129/224/36094507 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Статус-2008" щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ "Галактика М" та Акт від 09 січня 2013 року №18/226/35862497 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Колорфлекс" щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за березень, квітень, травень 2012 року, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що посилання на неможливість проведення зустрічної звірки постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій.

Щодо не утримання податку на доходи фізичних осіб із коштів, виданих під звіт директора Товариства Царюку Є.В. в загальній сумі 3767,12 грн., за понесені витрати: на алкогольні напої та сигарети згідно авансових звітів (від 08 жовтня 2012 року № АО-0000022) в сумі 708,00 грн., (від 29 серпня 2012 року № АО-0000006) в сумі 2659,15 грн. та на дизельне паливо згідно авансового звіту (від 05 вересня 2012 року № АО-0000009) в сумі 399,97 грн., колегія суддів, вважає обґрунтованим висновк судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення їх до складу витрат з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України, до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

Так, судом апеляційної інстанції, досліджено первинні документи, які були представлені податковому органу позивачем під час проведення перевірки та до суду апеляційної інстанції, а також встановлено, що вони оформлені відповідно до чинного законодавства та в повній мірі підтверджують обсяг спірних операцій.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що посилання податкового органу на порушення позивачем пункту 3 "Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" є необґрунтованими, оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є платником єдиного податку, а тому його дохід, отриманий від здійснення підприємницької діяльності, не включається в загальний оподатковуваний дохід платника податку на доходи фізичних осіб згідно з підпунктом 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Допущені позивачем порушення щодо недостовірності відомостей не призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку, а тому правові підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій відсутні.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що відповідачем не наведено обставини, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість винесених податкових повідомлень - рішень, у зв'язку з чим останні підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з того, що обставини у справі судами першої та апеляційної інстанції досліджено повно, але суди порушили та невірно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати останні в частині та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 210, 214-215, 220 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів начальника Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27 листопада 2013 року №2526, від 11 січня 2014 року №67, визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві щодо порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Плюс".

В цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Плюс".

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2014 року у справі № 826/9902/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

головуючий - суддя Зайцев М.П.,

судді: Веденяпін О.А., Загородній А.Ф.,

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
24.03.2015
ПІБ судді:
Зайцев М.П.
Реєстраційний № рішення
826/9902/14
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції частково задовольнив скаргу контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій було скасовано в частині задоволення позовних вимог платника про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій контролюючого органу щодо порядку проведення перевірки та оформлення результатів перевірки. В цій частині прийнято рішення про відмову в задоволенні позову платника. В іншій частині залишено без змін.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію