Постанова Вищого адміністративного суду України від 23.04.2015 у справі № А27/211-09 (А36/37-08)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року м. Київ К/9991/28225/11 К/9991/36956/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В. Олендера І.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2009 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року

у справі № А27/211-09 (А36/37-08)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -  

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Дніпроважмаш» (далі - ВАТ «Дніпроважмаш»; позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську; відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року в частині застосування до ВАТ «Дніпроважмаш» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 234 058,80 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Дніпроважмаш» 3,40 грн. витрат із сплати державного мита.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач та відповідач оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

ВАТ «Дніпроважмаш» у поданій касаційній скарзі, вказуючи на неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, змінити постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову, а в решті - залишити без змін.

В поданій СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень в частині задоволення позовних вимог з прийняттям в цій частині нового - про повну відмову в задоволенні позову, а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити, а касаційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Дніпроважмаш» з питання дотримання вимог валютного законодавства при виконанні договору № 81/1/190-06 від 15 березня 2006 року, укладеного з Industrial Republican Unitary Enterprise «MZOR» (Республіка Білорусь), за період з 01 квітня 2007 року по 30 листопада 2007 року, за результатами якої складено акт № 523-08-02/1-00168076 від 19 грудня 2007 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 558 303,84 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством статті 2 Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 185/94-ВР) з огляду на порушення законодавчо встановленого терміну надходження товару на митну територію України на підставі імпортного контракту № 81/1/190-06 від 15 березня 2006 року, укладеного з нерезидентом - Industrial Republican Unitary Enterprise «MZOR» (Республіка Білорусь).

Так, обґрунтовуючи свою правову позицію в частині застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 234 058,80 грн. за період 01 червня 2007 року по 22 червня 2007 року, податковий орган вказував про те, що датою імпорту у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством підлягає митному оформленню, вважається дата завершення оформлення вантажної митної декларації, тобто в даному випадку 22 червня 2007, в той час як граничним терміном надходження товару на митну територію України є 15 березня 2007 року.

Щодо санкцій у розмірі 324 245,04 грн. за період з 16 березня 2007 року по 15 квітня 2007 року, то, за доводами відповідача, підставою для їх застосування стала відсутність у товариства індивідуальної ліцензії Національного банку України на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків.

Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року в частині застосування до ВАТ «Дніпроважмаш» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 234 058,80 грн., суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 2 Закону № 185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з абзацом 14 статті 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 959-XII) імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, відповідно до абзацу 38 статті 1 Закону № 959-XII, є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Пунктом 2 статті 1 Митного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - МК України) визначено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - це сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Згідно з пунктами 23, 35 статті 1 МК України переміщенням товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях є переміщення товарів через митний кордон України при здійсненні експортно-імпортних операцій, а також інших операцій, пов'язаних із ввезенням товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України або переміщенням їх митною територією України транзитом. При переміщенні товарів через митний кордон України у вантажних відправленнях оформляється вантажна митна декларація. Пропуск товарів і транспортних засобів через митний кордон України - це дозвіл митного органу на переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України з урахуванням заявленої мети такого переміщення після проведення митних процедур.

Відповідно до частин 1, 2 статті 43 МК України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Частиною 5 статті 43 МК України передбачено, що митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Отже, моментом вчинення імпортної операції, зокрема, моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2, 4 Закону № 185/94-ВР є момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Митне ж оформлення товарів як наступна подія після перетину митного кордону має інше правове значення.

Поняття «перетин товаром митного кордону України» та «пропуск через митний кордон України» не є тотожними та обов'язковими для врахування при вирішенні питання визначення дати імпорту, оскільки за змістом частини 1 статті 27 МК України товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей.

Вантажна митна декларація, в свою чергу, не є єдиним документом, виключно яким засвідчується факт та дата переміщення товарів через митний кордон України.

Підставою для переміщення вантажу через митний кордон України в режимі імпорту є наявність товаросупровідного документа на вантаж, проставлення на якому відтиску штампа «Під митним контролем» з відповідною датою, засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.

Як встановлено судами, імпортований товар за контрактом № 81/1/190-06 від 15 березня 2006 року надійшов на територію України 31 травня 2007 року, що підтверджується відтиском штампа митного органу «Під митним контролем» на товаросупровідних документах, і, відповідно, виключає підстави для визначення пені за період 01 червня 2007 року по 22 червня 2007 року.

В той же час, відмовляючи в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року в частині застосування до позивача суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 324 245,04 грн., суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в період з 16 березня 2007 року по 15 квітня 2007 року у ВАТ «Дніпроважмаш» була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України на перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків. Надання ж в подальшому таких ліцензій, на переконання судових інстанцій, не свідчить про законність факту перевищення строку розрахунків, що мав місце до зазначеного в ліцензіях періоду.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, позаяк індивідуальна ліцензія може бути видана за зверненням резидента як в межах строку, передбаченого статтею 2 Закону № 185/94-ВР, так і після його закінчення.

В свою чергу, санкції, передбачені статтею 4 Закону № 185/94-ВР, підлягають застосуванню при перевищенні строку розрахунку лише у разі відсутності ліцензії Національного банку України, а не у випадку несвоєчасного її отримання.

Ліцензія Національного банку України це індивідуальний правовий акт, виданий на перевищення встановлених законодавством строків розрахунків, який, у тому числі, усуває відповідальність за правопорушення, скоєне у минулому, а тому - має зворотну силу в часі. Тобто, ліцензія Національного банку України, яка видана вже після перевищення строків законодавчо встановленого строку розрахунків, ретроспективно звільняє від відповідальності у вигляді сплати пені.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, рішення суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - змінити.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» задовольнити, а касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську залишити без задоволення.

Скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року.

Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2009 року змінити в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року в частині застосування до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 324 245,04 грн.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 0002248811/0/43006 від 27 грудня 2007 року в частині застосування до Відкритого акціонерного товариства «Дніпроважмаш» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 324 245,04 грн.

В решті постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В. Олендер І.Я.

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
22.04.2015
ПІБ судді:
Рибченко А.О.
Реєстраційний № рішення
№ А27/211-09 (А36/37-08)
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу платника, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, а рішення суду першої інстанції змінено в частині задоволення позовних вимог платника щодо скасування податкового повідомлення-рішення.
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України в подальшому не оскаржувалася.
Замовити персональну презентацію