Постанова Вищого адміністративного суду України від 21.11.2013 у справі № 2а-16044/09/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 року м. Київ К/9991/7021/11 № К/9991/7021/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-16044/09/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправним і скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 08.12.2009 № 0001302203/2 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.07.2009 № 000132203/0.

У касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування Державній інноваційній фінансово-кредитній установі податкових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням та рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 01.07.2009 № 95/22-3/00041467. Згідно з висновками цього акту позивач порушив норми підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1, пункту 4.3 ст. 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.10 пункту. 5.2, підпунктів 5.3.1, 5.3.3, 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.4.10 пункту 5.4, пункту 5.9 ст. 5, підпункту 8.1.1 пункту. 8.1, підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.6.1 пункту 8.6, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: заниження скоригованого валового доходу на загальну суму 685573623,00 грн. у податковому обліку за І, ІІІ, ІV квартали 2006 року, ІV квартал 2007 року, ІІІ, ІV квартали 2008 року; завищення валових витрат на 136496,00 грн. у податковому обліку за І,ІІ, ІІІ, ІV квартали 2006 року, І, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І, ІІІ, ІV квартали 2008 року; заниження валових витрат на загальну суму 685123288,00 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2007 року та І квартал 2008 року, що призвело до заниження оподатковуваного прибутку у податковому обліку за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2006 року, І, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І, ІІ, ІІІ квартали 2008 року на загальну суму 745930,00 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 186483,00 грн. за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2006 року, І, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І, ІІ, ІІІ квартали 2008 року. Крім того, за висновками акту перевірки позивачем порушені норми пунктів 2.11, 7.41, 7.43 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (Положення № 637), внаслідок видачі грошових коштів у загальній сумі 9543,00 грн. під звіт працівникам позивача за відсутності звіту про їх використання; відсутності підтверджуючих документів використання виданих під звіт грошових коштів на суму 806,52 грн.

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.12.2009 № 0001302203/2 про визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 141846,00 грн., у тому числі, 92692,00 грн. - за основним платежем та 49154,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також рішення від 14.07.2009 № 000132203/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9543,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку (підпункт «б» пункту 17.2 ст.17 цього Закону).

У судовому процесі встановлено, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, у складі якої утворені та діють відокремлені структурні підрозділи, що ведуть самостійний баланс, в період з 01.01.2006 по 31.12.2008 перебувала на консолідованій системі оподаткування податком на прибуток. Позивач в особі Центрального апарату не включив у податковому обліку за ІV квартал 2006 року валовий дохід в сумі 22458,96 грн., отриманий за договором фінансового лізингу № 15-2/30/07/02 від 21.08.2002, укладеним з ДП «Дібровський кінний завод». Разом з тим, суди попередніх інстанцій, встановивши факт корегування позивачем суми валових доходів за ІV квартал 2006 року у податковій декларації за І квартал 2007 року та факт сплати ним штрафу в розмірі 5615,00 грн., що складає 5% від суми заниженого податкового зобов'язання за ІV квартал 2006 року, зробили правильний висновок про помилковість висновків податкового органу про наявність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 2807,50 грн. за заниження податкових зобов'язань за ІV квартал 2006 року.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій у частині неправомірності зменшення податковим органом валових витрат за податковим обліком Київського регіонального відділення позивача на 5116,00 грн. у податковому обліку за І, ІІ. ІІІ квартали 2006 року та Кіровоградського регіонального відділення на 23080,32 грн. за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2006 року, І, ІІІ, ІV квартали 2007 року, І,ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року та Центральним апаратом на 7544,00 грн. за І квартал 2006 року, ІІ квартал 2007 року, ІV квартал 2008 року.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї статті).

Частиною 1 ст.6 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 5 ст. 19 цього Закону).

За змістом вказаних правових норм однією з визначальних ознак, за якими ті чи інші витрати можуть бути віднесені до валових витрат, є їх зв'язок із господарською діяльністю платника податку.

Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що придбання відокремленими структурними підрозділами позивача миючих засобів здійснено з метою забезпечення санітарних норм та умов з охорони праці, які мають безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства, а отже за нормами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР витрати на придбання таких миючих засобів включаються складу валових витрат.

Застосувавши норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», суд на підставі приєднаних до справи актів виконаних робіт, оцінка яким дана з дотриманням норм ст. 86 КАС України, встановивши факт не прийняття цих документів ДПІ у Подільському районі м. Києва та ДПІ у м. Кіровограді при перевірці Київського та Кіровоградського регіональних відділенням позивача, зробили юридично обґрунтований висновок про неправомірність висновків податкового органу щодо заниження валових витрат на 23080,32 грн.

Вказані висновки суди зробили з врахуванням того, що період, який перевірявся, включав І квартал 2006 року, тобто за період поза межами 1095 денного строку давності, передбаченого підпунктом 15.1.1 пункту 15 ст.15 Закону № 2181-ІІІ.

Згідно з підпункту 8.1.1 пункту 8.1 ст.8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 цієї статті встановлено, що основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі; група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4; група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків (підпункт 8.6.1 пункту 8.6 ст.8 Закону № 334/94-ВР).

Під час проведення перевірки Херсонського та Харківського регіональних відділень позивача податковий орган, виходив з того, що маршрутизатор та охоронна сигналізація відносяться до основних засобів 1 групи та 3 групи відповідно, та зробив висновок про завищення амортизаційних відрахувань в податковому обліку на 891, 13 грн. та 338,98 грн. відповідно.

Згідно з наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації «Щодо затвердження Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів"» від 19.08.1997 № 507 офісне обладнання, машини електронно-обчислювальні та інші для автоматичного оброблення інформації віднесені до другої групи основних фондів, а інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 та 2, - до третьої групи.

Враховуючи використання робочих функцій маршрутизатора щодо забезпечення роботи мережі з шести комп'ютерів, а також відсутності у переліку, визначеному Державним класифікатором основних фондів, пожежної сигналізації, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про правомірність віднесення позивачем маршрутизатора до 2 групи, а обладнання охоронної сигналізації до 3 групи основних фондів, а відтак і про неправомірність висновків податкового органу про завищення позивачем амортизаційних відрахувань на вказані суми.

Вирішуючи спір щодо правомірності визначення контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, зробив висновок, що в податковому обліку за І квартал 2006 року - ІУ квартал 2008 року за Хмельницьким регіональним відділенням позивача правомірно віднесено до валових витрат ПДВ в загальній сумі 24729,00 грн., сплачений в ціні придбаних товарів (послуг), так само як і в податковому обліку за І квартал 2008 року за Львівським регіональним відділенням ПДВ у сумі 73125,00 грн. у складі сумнівної дебіторської заборгованості ТОВ «Ваттюс» (438750,00 грн., в тому числі ПДВ 73125,00 грн.) за договором оренди № 15-46/27/01/05, з позовом про стягнення якої позивач звернувся до господарського суду.

При цьому суд застосував норми підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5, підпункту 12.1.1 пункту 12.1 ст. 12 Закону № 334/94-ВР та виходив з того, що Хмельницьке регіональне відділення в зазначені звітні періоди не було зареєстроване платником ПДВ, а в податковому обліку суми сумнівної заборгованості, стосовно якої платник податку на прибуток вжив передбачені законом заходи врегулювання, відносяться до валових витрат в повному обсязі, включаючи суму ПДВ, нараховану в ціні товару (послуг), у зв'язку з поставкою якого виникла дебіторська заборгованість. Такий висновок, однак, не відповідає правильному застосуванню цих норм.

Відповідно до пункту 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 2.1 ст. 2 цього Закону встановлено, що платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

За визначенням пункту 1.2 ст. 1 цього Закону особа (в розумінні цього Закону) - це будь-яка з осіб (незалежно від того, чи є така особа резидентом чи ні), а саме: суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій; інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності; фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства) , яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або імпортує товари на митну територію України; представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи (абзаци перший - п'ятий цього пункту).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платником податку на додану вартість з числа суб'єктів підприємницької діяльності є юридична особа. Реєстрація чи то не реєстрація платником податку на додану вартість відокремленого структурного підрозділу юридичної особи не впливає на статус останньої як платника цього податку. Юридична особа як платник цього податку може встановити порядок перерахування відповідних сум податкових зобов'язань до державного бюджету, за якого таке перерахування здійснює відокремлений структурний підрозділ за результатами здійснених від імені юридичної особи операцій з поставки.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до валових витрат такого платника податку.

З огляду на те, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в зазначений період була зареєстрована платником ПДВ і перебувала на консолідованій системі сплати податку на прибуток, законні підстави для віднесення до валових витрат витрат по сплаті ПДВ були відсутні.

Відповідно до пункту «а» підпункту 12.1.1 пункту 12.1 ст.12 Закону № 334/94-ВР платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Наведені норми слід застосовувати з врахуванням норми абзацу 2 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 ст.5 цього Закону, яка є спеціальною і встановлює порядок податкового обліку витрат по сплаті ПДВ у складі валових витрат.

Враховуючи викладене, суд безпідставно скасував податкове повідомлення-рішення 08.12.2009 № 0001302203/2 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 36100,13 грн., в тому числі 24066,75 грн. - основний платіж (23142,00 грн.+73125,00 грн.): 100 х25%) та 12033,38 грн. - штрафні (фінансові) санкції (24066,75 грн.:100х50). При цьому, висновок суду про правомірне віднесення до валових витрат в податковому обліку за І квартал 2006 року за Хмельницьким регіональним відділенням 1587,00 грн. не призвів до неправильного висновку стосовно неправомірності вказаного податкового повідомлення-рішення на суму 595,13 грн. (396,75 грн. - основний платіж та 198,38 грн. - штрафні (фінансові) санкції) , оскільки податкові зобов'язання в цій сумі ДПІ визначені за межами строку, встановленому підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 ст. 15 Закону № 2181-ІІІ (первинне податкове повідомлення-рішення № 0001302203/0 прийняте 14.07.2009).

Що ж стосується висновку судів попередніх інстанцій щодо неправомірності застосованих до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 9543,00грн згідно з рішенням від 14.07.2009 №0001322203/0, то він відповідає встановленим обставинам у справі та правильному застосуванню норм матеріального права.

Згідно з абзацом першим пункту 2.11 Порядку № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми (абзац четвертий цього пункту).

Пунктом 7.41 Порядку № 637 встановлено, що під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів.

Під час проведення перевірки щодо дотримання порядку видачі готівки під звіт на відрядження встановлюється наявність розпорядчих документів (наказу, розпорядження) на службові відрядження, правильність ведення записів у журналі реєстрації посвідчень на відрядження, дотримання граничної тривалості службового відрядження, наявність позначок у посвідченні про відрядження, своєчасність звітування за витрачені під час відрядження кошти, правильність відшкодування витрат працівникам тощо (підпункт 7.43 цього Порядку).

Як встановлено у судовому процесі, штрафні (фінансові) санкції у сумі 9543,00грн складаються з штрафів за такі порушення: 6631,97 грн. - за видачу Рівненським регіональним відділенням готівки у сумі 6631,97 грн. під звіт без звітування особи, яка отримала ці кошти, щодо раніше виданої їй під звіт готівки; 806,52 грн. - за відображення Рівненським регіональним відділенням в облікових документах витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих документів (щодо витрат на проживання ОСОБА_2 в готелі «ETAP HOTEL Citi-Ost»» з огляду на наявність виправлень в рахунку-фактурі № а-35013, наданому на підтвердження таких витрат); 2104,80 грн. - за відображення Одеським регіональним відділенням в облікових документах витраченої підзвітними особами готівки без подання ними підтверджуючих документів.

На підставі приєднаних до справи доказів перебування ОСОБА_2, який перебував у трудових відносинах з позивачем, у відрядження у Німеччині (копій посвідчення про відрядження, рахунків з готелів у Польщі та Німеччині, закордонного паспорту з відмітками про перетин державного кордону), суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що помилка у прізвищі у рахунку-фактурі № а-35013, виправлення якої скріплено печаткою готелю «ETAP HOTEL Citi-Ost»», не позбавляє рахунок-фактуру значення документа, який підтверджує використання коштів наданих під звіт в зазначеній у ньому сумі.

Правильними є також висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність застосованих до позивача штрафних санкцій за видачу Рівненським регіональним відділенням позивача коштів у сумі 6631,97 грн. під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів, з огляду на те, що норма абзацу 5 пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» передбачає 25 % розмір штрафу від виданих під звіт сум, тоді як податковий орган застосував штраф на всю суму виданих коштів.

Щодо ж до штрафу у сумі 2104,80 грн., то судами встановлено, що за вказане порушення до Одеського регіонального відділення рішенням ДПІ у Приморському районі м. Одеса вже були застосовані штрафні (фінансові) санкції у цій сумі згідно з рішенням від 25.05.2009 № 0000262210.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення підлягають зміні, а позов - частковому задоволенню, а саме: про скасування податкового повідомлення-рішення 08.12.2009 № 0001302203/2 на суму 105745,87 грн., в тому числі 68625,25 грн. (92692,00 грн.-24066,75 грн.) - основний платіж та 37120,62 грн. (49154,00 грн.-12100,38 грн.) - штрафні (фінансові) санкції, та рішення від 14.07.2009 №0001322203/0.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково, змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 08.12.2009 № 0001302203/2 у частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 105745,87 грн., у тому числі: 68625,25 грн. - основний платіж, 37120,62 грн. - штрафні (фінансові) санкції та рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.07.2009 № 0001322203/0.

В іншій частині позовних вимог - відмовити..

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис Є.А. Усенко

Судді: підпис Н.Є. Блажівська підпис М.В. Сірош

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
21.11.2013
ПІБ судді:
Усенко Є.А.
Реєстраційний № рішення
2а-16044/09/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено частково, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції змінено.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію