Постанова Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 у справі № 2а-3632/11/2070
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/87877/11

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (далі - Товариство)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а-3632/11/2070

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова (далі - ДПІ)

про скасування податкової вимоги.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправною податкову вимогу від 31.01.2011 № 64 та припинити публічне обтяження на активи платника, зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за номером 10800951.

Постановою названого суду від 08.06.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011, у позові відмовлено у зв'язку з його необґрунтованістю.

Посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про протиправність вжиття податковою інспекцією заходів погашення податкового боргу у період дії мораторію у процедурі ліквідації банку.

ДПІ подано заперечення на касаційну скаргу, в якій відповідач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без задоволення, а касаційну скаргу - без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Товариства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що позивачеві було надіслано податкову вимогу від 31.01.2011 № 64 на суму податкового боргу з плати за придбання торгового патенту за здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями у розмірі 7780,22 грн. (у тому числі 7771,52 грн. за основним платежем та 8,70 грн. пені) .

Заперечуючи проти правомірності надсилання цієї податкової вимоги позивач послався на те, що постановою Правління Національного банку України від 30.07.2010 № 375 було відкликано банківську ліцензію Товариства та відкрито його ліквідаційну процедуру, у зв'язку з чим за наказом від 30.07.2010 № 95-ТА позивач закрив усі пункти обміну.

Листом від 05.08.2010 № 02-15/2154 позивач помилково повернув торговий патент серії ТПБ № 157430 неналежному органу податкової служби - державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (замість ДПІ); у подальшому Товариство листом від 07.12.2010 № 02-15/5747 запитало назад вказаний торговий патент та повернуло його відповідачеві 28.02.2011.

Відповідно до підпункту 267.7.5 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України суб'єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб'єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Таким чином, юридичним фактом, з яким наведена норма Кодексу пов'язує припинення обов'язку платника зі сплати збору за провадження діяльності, що підлягає патентуванню, є повернення торгового патенту належному контролюючому органу у визначений строк.

Оскільки, як вбачається з установлених судами обставин справи, позивач повернув спірний торговий патент ДПІ лише 28.02.2011, то у Товариства існував обов'язок зі сплати збору до березня 2011 року, що підтверджує об'єктивну наявність у позивача податкового боргу з цього платежу в оспорюваній сумі.

Згідно з підпунктом 267.5.5 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України суми збору, не сплачені в установлені строки, вважаються податковим боргом і стягуються до бюджету згідно з положеннями цього Кодексу.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Отже, в силу виникнення у Товариства податкового боргу зі збору на провадження підприємницької діяльності з торгівлі валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти у податкового органу виник кореспондуючий обов'язок надіслати позивачеві податкову вимогу на суму такого податкового боргу.

Зміст податкової вимоги викладений у пункті 59.3 статті 59 Податкового кодексу України, згідно з яким податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

У той же час пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України передбачено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , з банків, на які поширюються норми розділу V Закону України "Про банки і банківську діяльність", та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що діяла на момент надсилання позивачеві оспорюваної податкової вимоги) з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку (пункт 4);

скасовуються арешт, накладений на майно (в тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається (пункт 7);

вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (пункт 8).

А відтак з огляду на інформативний характер податкової вимоги її зміст не повинен включати відомості, які суперечать порядку та процедурі стягнення податкового боргу з банку, що перебуває у стані ліквідації, у зв'язку з чим спірна податкова вимога підлягає визнанню протиправною у частині відомостей, які не відповідають наведеним вимогам Закону.

З урахуванням прямої заборони накладати арешт або будь-які інші обмеження щодо розпорядження майном банку на стадії його ліквідації (в силу вимог пункту 7 статті 91 Закону України «Про банки і банківську діяльність») цілком правомірною є і вимога позивача припинити публічне обтяження на його активи, зареєстроване в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за номером 10800951.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Земельний банк" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-3632/11/2070 скасувати.

3. Визнати протиправною податкову вимогу від 31.01.2011 № 64 в частині визначення пені у сумі 8,70 грн., а також визнати протиправними пункти 1, 2, 3 податкової вимоги від 31.01.2011 № 64.

4. Визнати незаконним накладення публічного обтяження на активи публічного акціонерного товариства "Земельний банк" , зареєстрованого в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за номером 10800951

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: І.В. Приходько О.І. Степашко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
19.02.2014
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
2а-3632/11/2070
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд частково задовольнив скаргу платника податків.
Подальше оскарження
Рішення суду в подальшому не оскаржувалося.
Замовити персональну презентацію