Постанова Вищого адміністративного суду України від 17.06.2015 у справі № 2а-1069/12/2170
Державний герб України

 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"17" червня 2015 р. м. Київ К/800/29027/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року

у справі 2а-1069/12/2170

за позовомОСОБА_4

до Державної податкової інспекції  у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 Димтро Костянтинович (далі по тексту - позивач, ОСОБА_4) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Херсоні), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 18 листопада 2010 року №7109671701/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в сумі 26300,52 грн. та податкової вимоги від 18 січня 2011 року №4.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та постановити нове, яким позов задовольнити.

Відповідач правом на надання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, на підставі отриманої Державною податковою адміністрацією у Херсонській області інформації від Управління Державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України у Херсонській області про громадян, які зняли з обліку транспортні засоби протягом 2009 року та реалізували їх нижче оціночної вартості, згідно з пунктом 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» ДПІ у м. Херсоні була проведена документальна невиїзна перевірка ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині оподаткування доходу, отриманого від продажу рухомого майна, за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року.

За результатами перевірки 08 листопада 2010 року податковим органом складено акт № 1199/17-1/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8, пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у м. Херсоні податкового повідомлення - рішення №7109671701/0 від 18 листопада 2010 року, яким ОСОБА_4 визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 26300,52 грн.

У зв'язку з нездійсненням сплати зазначеного податкового зобов'язання податковим органом складено та направлено позивачу податкову вимогу №4 від 18 січня 2011 року на відповідну суму.

Відмовляючи в задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб вартість ціна відчужуваного транспортного засобу повинна бути не нижчою оціночної вартості такого майна, визначеної в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 січня 2009 року позивачем було укладено договір купівлі - продажу автомобіля марки Mitsubishi Outlander 3.0, 2008 року випуску, номер двигуна НОМЕР_2.

Зазначений договір було укладено через товарну біржу «Ва- Банк плюс» із визначенням вартості автомобіля у розмірі 100 грн.

При цьому, згідно звіту про незалежну експертну оцінку автомобіля від 30 січня 2009 року №110 вартість автомобіля складає 175336,77 грн., з якої було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3% від об'єкта оподаткування - вартості легкового автомобіля.

Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що ОСОБА_4 не сплатив податок з доходів фізичних осіб від операції з продажу транспортного засобу, виходячи саме з оціночної вартості транспортного засобу, яка вказується при реєстрації такого транспортного засобу в органах ВРЕР УДАІ МВС України, тоді як покупець цього автомобіля сплатив збір до пенсійного фонду у розмірі 3% від оціночної вартості транспортного засобу.

Абзацом 1 пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №889-IV) визначено, що дохід це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 1.3 статті 1 названого Закону дохід з джерелом його походження з України це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України №889-IV загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

За приписами підпункту 4.2.6 пункту 4.2 статті 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Стаття 12 Закону України №889-IV визначає порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна.

Відповідно до пункту 12.1 названої статті дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону України №889-IV передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Разом з цим, на відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 пункту 11.1 статті 1 Закону України №889-IV порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, вказаний Закон не містить вимог щодо визначення бази оподаткування під час продажу рухомого майна не нижче оціночної вартості такого майна.

Згідно з пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що відомості звіту експерта про оцінку транспортного засобу є лише підтвердженням певної оціночної вартості того чи іншого транспортного засобу, проте не є доказом придбання чи відчуження такого транспортного засобу його власником саме за ціною, визначеною спеціалістом для проведення державної реєстрації.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що доводи податкового органу про необхідність визначення доходу від продажу рухомого майна, виходячи з його оціночної вартості як звичайної ціни є безпідставними, оскільки така позиція відповідача не стосується отримання доходу позивачем у розумінні Закону України №889-IV в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки норми, яка б передбачала нарахування податку продавцю на різницю між сумою продажу та експертною оцінкою вартості рухомого майна при неотриманні продавцем коштів чи доходів в іншому вигляді зазначений Закон не містить.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання протиправною та скасування податкової вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії відповідача на час прийняття податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги узгоджуються з вимогами чинного законодавства, прийняті відповідно до обставин, що склались, тобто ж вірними по суті, а тому підстави для визнання їх нечинним та скасування відсутні.

Однак, з такими висновками судів колегія суддів також погодитися не може.

Так, на момент складення та направлення оскаржуваної позивачем податкової вимоги №4 від 18 січня 2011 року, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначались та врегульовувались Податковим кодексом України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Так, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого орган.

В силу підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 названого Кодексу сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для узгодження грошового зобов'язання, визначеного контролюючим органом, є отримання платником податку податкового повідомлення - рішення та не проведення дій щодо його оскарження.

Відповідно до абзацу другого пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Однак, відповідачем не надано доказів надіслання податкового повідомлення - рішення від 18 листопада 2010 року №7109671701/0 позивачу у визначеному статтею 58 ПК України порядку.

З огляду на викладене, податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в силу норм Податкового кодексу України не може вважатися узгодженим.

Підсумовуючи викладене, враховуючи протиправність податкового повідомлення - рішення від 18 листопада 2010 року №7109671701/0, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання протиправною та скасування податкової вимоги №4 від 18 січня 2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 229, 230, 232, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі №2а-1069/12/2170 скасувати.

3. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, податкової вимоги задовольнити.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 18 листопада 2010 року №7109671701/0.

5. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 18 січня 2011 року №4.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
16.06.2015
ПІБ судді:
Лосєв А.М.
Реєстраційний № рішення
2а-1069/12/2170
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу платника задоволено. Скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного  суду України не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію