Постанова Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 у справі № 2а-7921/08/0470
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/61275/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Приходько І.В., Юрченко В.П.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014

у справі № 2а-7921/08/0470

за позовом закритого акціонерного товариства "Кривбас-Детва" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У березні 2005 року Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 22.09.2004 № 0001132600/0/1133/16204/10/260, від 20.01.2005 № 0001132600/2 та від 14.03.2005 № 00011322600/3.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2008 ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з метою дослідження обставин щодо отримання позивачем товару від акціонерного товариства «ППС Детва Холдінг» у рамках договору комісії та подальшої реалізації цього товару позивачем для визначення фактичних податкових наслідків спірних операцій.

За наслідками нового розгляду справи постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014, позов задоволено.

Судові акти мотивовані тим, що передача товару платникові на умовах комісії не збільшує оподатковуваний доход такого платника, а сума нарахованого позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток не відповідає сумі виручки, фактично отриманої Товариством від продажу спірного комісійного товару.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оскільки кошти від продажу одержаного на умовах комісії товару позивач як комісіонер не перерахував комітентові, то такі кошти підлягають відображенню у складі валового доходу Товариства у порядку підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги Інспекції виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено позапланову документальну перевірку дотримання Товариством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2001 по 31.03.2004, оформлену актом від 20.09.2004 № 76/260.

Під час цієї перевірки податковим органом зроблено висновок про заниження платником оподатковуваного доходу внаслідок невключення до його складу суми коштів, одержаної від реалізації отриманого за договором комісії від 11.10.2000 № 55/2000 товару та неповернутої комітентові.

Кваліфікувавши такі товари як безоплатно отримані позивачем, Інспекція визначила Товариству податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 506 600 грн. (у тому числі 253 300 грн. за основним платежем та 253 300 грн. за штрафними санкціями) .

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, суди керувалися, зокрема, положеннями підпункту 7.9.1 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку із залученням платником податку майна на підставі договору лізингу (оренди), концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно.

У той же час слід зазначити, що наслідки у податковому обліку створюють здійснювані платником господарські операції, під якими розуміються дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).

В умовах дії такого принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, для цілей оподаткування зміст господарської операції має встановлюватися на підставі аналізу дійсних змін майнового стану її учасників, фактичного результату, який одержали учасники операції.

У разі виявлення факту заниження платником бази оподаткування внаслідок неправильної юридичної кваліфікації платником здійснених операцій та оцінки їх податкових наслідків, суд, встановивши фактичну правову природу правочину, вправі визначити дійсний обсяг прав та обов'язків платника у сфері оподаткування.

Для з'ясування правової природи господарської операції необхідно оцінити, зокрема, зміни майнового стану, які фактично відбулися у сторін в результаті операції.

Як вбачається з установлених судами обставин та підтверджується матеріалами даної справи, 11.10.2000 позивачем (виконавець) та акціонерним товариством «ППС Детва Холдінг» (замовник-нерезидент) було укладено договір № 55/2000, згідно з яким позивач зобов'язався реалізувати належне замовникові майно, надати звіт про таку реалізацію та перерахувати замовникові кошти від цього продажу. Перелік переданого майна, його кількість та ціна продажу визначено у специфікації; загальна вартість переданого позивачеві майна склала 370 950 доларів США.

У перевіреному періоді позивач реалізував частину переданого йому майна у рамках вказаного договору, що підтверджується залученими до матеріалів справи податковими накладними, звітами Товариства про виконання договору, та учасниками спору не заперечується.

Втім кошти, одержані від продажу розглядуваного товару, позивач не перерахував замовникові. Як вбачається з довідки від 14.07.2007 № 1256, виданої Криворізької філією акціонерного комерційного банку «Правекс-банк», перерахування коштів в рахунок оплати за договором від 11.10.2000 № 55/2000 на користь замовника-нерезидента є неможливим у зв'язку з відсутністю належним чином легалізованих документів на підтвердження зміни його назви, складу його засновників у процедурі банкрутства.

Відповідно до статті 222 Цивільного кодексу Української СРСР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає.

Отже, в силу існування об'єктивних обставин, які унеможливлюють виконання Товариством зобов'язання з перерахування позивачем як комісіонером коштів комітетові від реалізації комісійного товару, обов'язок платника з повернення цих коштів припинився.

Дійсним економічним результатом розглядуваних операцій стало фактичне безоплатне одержання позивачем у власність товару, переданого комітентом за договором від 11.10.2000 № 55/2000, а також одержання доходу у вигляді безповоротної фінансової допомоги - коштів від продажу цього майна. Суму таких коштів було обґрунтовано визначено Інспекцією на підставі поданих платником звітів комісіонера.

На підставі цього, керуючись підпунктом 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в силу якого доходи з інших джерел та від позареалізаційних операцій, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку в звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку в звітному періоді, Інспекція цілком правомірно нарахувала платникові оспорювану суму податкового зобов'язання з податку на прибуток, у зв'язку з чим підстави для задоволення даного позову відсутні.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові акти і прийняти нове рішення по суті спору про відмову в позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 КАС, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 у справі № 2а-7921/08/0470 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:І.В. Приходько В.П. Юрченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
07.10.2015
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
2а-7921/08/0470
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скаргу контролюючого органу задоволено. Постанову окружного адміністративного суду та ухвалу апеляційного адміністративного суду скасовано.
Подальше оскарження
Рішення Вищого адміністративного суду не переглядалося Верховним Судом України.
Замовити персональну презентацію