Постанова Вищого адміністративного суду України від 07.08.2013 у справі № 2а-1870/7721/12

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2013 року м. Київ К/800/32686/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Карука О.О., Петрищева О.О.,

відповідача - Шаповал Л.О., Чернової О.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційних скарг публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - Товариство) та державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013

у справі № 2а-1870/7721/12

за позовом Товариства

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування:

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000462250/0/40126, за яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток у розмірі 468 603 895 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000472250/0/40127 про визначення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 53 773 363 грн. (у тому числі 52 251 001 грн. за основним платежем та 1 522 362 грн. за штрафними санкціями) ;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000442250/0/40124, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 16 863 103 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000441550/0/40188 про визначення Товариству суми завищення від'ємного значення податку на додану вартість за періоди з липня 2011 року по березень 2012 року у загальній сумі 19 830 660 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000431550/0/40187, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за звітні періоди з серпня 2011 року по березень 2012 року в загальній сумі 12 228 866 грн. із застосуванням 6 114 433 грн. штрафних санкцій;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00005317-50/40049, за яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 363 080 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000452250/0/40122 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з екологічного податку в сумі 72 869,90 грн. (у тому числі 58 295,90 грн. за основним платежем та 14 574 грн. за штрафними санкціями) ;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00001752240/40066, відповідно до якого позивача зобов'язано сплатити 3740 грн. штрафних санкцій за порушення правил здійснення розрахункових операцій;

податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00001742240/40067, за яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді 23767,87 грн. штрафу за порушення правил оприбуткування готівки.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013, позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00005317-50/40049, № 0000431550/0/40187, № 0000441550/0/40188, № 0000472250/0/40127 скасовано у повному обсязі; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000442250/0/40124 скасовано в частині збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8 895 035 грн. за основним платежем; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00001752240/40066 скасовано в частині застосування до позивача 3145 грн. штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000462250/0/40126 скасовано в частині зменшення позивачеві від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 464 128 566 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати прийняті у справі судові акти та прийняти нове рішення у відповідній частині, згідно з яким повністю скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000452250/0/40122 та від 31.08.2012 № 0000442250/0/40124.

ДПІ також скористалася правом на касаційне оскарження рішень зі справи та подала касаційну скаргу, в якій просить повністю відмовити у позові, скасувавши у відповідній частині оскаржувані судові акти.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Товариства та ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.03.2012, оформленої актом від 14.08.2012 № 2230/2250/05766356/28.

Під час цієї перевірки було встановлено, зокрема, факт заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок реалізації у перевіреному періоді товарів пов'язаним особам (компанії-нерезиденту OSTCHEM Holding AG (Австрія) та товариству з обмеженою відповідальністю «Центр оптимальних технологій» (Російська Федерація)) за ціною нижчою, ніж звичайна. При цьому висновок про «пов'язаність» Товариства та названих контрагентів-покупців у розумінні підпункту 14.1.159 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) ґрунтується на їх спільному перебуванні під контролем однієї особи - ОСОБА_5 через низку проміжних компаній, тоді як рівень звичайних цін на товар (двоокис титану) податковим органом було визначено на підставі інформації про ціни на продукцію хімічної промисловості на світовому ринку, наведеної у листі державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» від 06.08.2012 № 4371472.

Відхиляючи вказані доводи податкової інспекції як необґрунтовані, суди зазначили про недоведеність податковим органом існування обставин, які б засвідчили відносини володіння або впливу на діяльність позивача та зазначених контрагентів через пов'язану фізичну особу.

У свою чергу, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 ПКдохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

На час виникнення спірних правовідносин застосовувалися правила визначення звичайної ціни, наведені у пункті 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 названого Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Підпункт 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 та пункт 198.3 статті 198 ПК, встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування є, по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

У розглядуваному випадку податковим органом не досліджувалися фактори ціноутворення, що вплинули на цінову політику Товариству у перевіреному періоді, не аналізувалися умови та ціни продажу товару (двоокису титану), за якими позивач реалізовував цей товар іншим контрагентам.

Власне лист державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» від 06.08.2012 № 4371472 не може розглядатися як джерело для визначення справедливої ринкової ціни на товар. Адже з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи неуповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З урахуванням викладеного суди дійшли цілком об'єктивного висновку про відсутність підстав для висновку про продаж товару пов'язаним особам за заниженою ринковою ціною.

Правильною є і надана судами правова оцінка обставин справи щодо недоведеності податковим органом факту завищення позивачем витрат внаслідок придбання товару (концентрату ільменітового) у пов'язаної особи - публічного акціонерного товариства «Кримський титан» за значно завищеною ціною. Так, ДПІ як на критерій рівня звичайних цін послалася на наказ Міністерства економіки України від 05.02.2010 № 94 «Про реєстрацію цін на концентрат ільменітовий».

Втім зазначений наказ було видано відповідно до Порядку реєстрації цін на гірничорудну, вугільну та металургійну продукцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2008 № 1138, який, в свою чергу, визначає механізм реєстрації цін на гірничошахтне обладнання, будівельні матеріали, нафтопродукти, гірничорудну, вугільну та металургійну продукцію, які виробляються вітчизняними підприємствами за кодами, зазначеними в затвердженій Держкомстатом номенклатурі продукції промисловості, згідно з додатком до цієї постанови і реалізуються суб'єктами господарювання - резидентами суб'єктам, що використовують для розрахунків за таку продукцію кошти державного бюджету, та державним підприємствам.

Тобто нормативною метою видання цього наказу є не власне запровадження державного регулювання цін на відповідну продукцію, а захист певного, визначеного кола покупців від коливання цін на продукцію, що має особливе економіко-стратегічне значення.

Оскільки Товариство використовує власні кошти при здійсненні розрахунків за придбаний ним товар, то підстави для обмеження його витрат рівнем ціни, визначеної у зазначеному наказі, відсутні. Докази продажу публічним акціонерним товариством «Кримський титан» цієї продукції на співставних умовах іншим суб'єктам господарювання (які не утримуються за рахунок коштів державного бюджету та не є державними підприємствами) за ціною нижчою, ніж ціна продажу Товариству, податковим органом не представлено.

А відтак висновок судів про недоведеність податковим органом факту заниження позивачем бази та об'єкта оподаткування податку на прибуток внаслідок придбання та продажу продукції з порушенням правил застосування звичайних цін є вірним.

Однією з підстав донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про невиконання позивачем обов'язку зі зменшення валових витрат на суму кредиторської заборгованості перед нерезидентом - компанією Fedcominvest Monako S.A.M. (Монако), визнаної судом.

Так, ДПІ під час перевірки було встановлено, що за рішенням Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України від 01.07.2009 позивача було зобов'язано сплатити названому нерезидентові заборгованість за поставлений товар з урахуванням пені та судових витрат у сумі 4 536 440,37 дол. США; Зарічним районним судом м. Суми від 02.11.2010 у справі № 6-2191/10 було надано дозвіл на примусове виконання названого рішення Міжнародного комерційного арбітражу шляхом зобов'язання позивача сплатити компанії Fedcominvest Monako S.A.M. зазначену суму, яка в еквіваленті склала 35 918 173,92 грн.

На підставі цього, пославшись на положення підпункту 159.1.2 пункту 159.1 статті 159 ПК, ДПІ виключила зі складу витрат позивача у 3 кварталі 2011 року 34 567 890 грн.

На час виникнення у позивача розглядуваного боргу порядок врегулювання сумнівної заборгованості був визначений у статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якої платник податку - покупець зобов'язаний збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

З огляду на наведену норму Закону та з урахуванням дати прийняття Міжнародним комерційним арбітражем при Торгово-промисловій палаті України рішення про стягнення з Товариства розглядуваного боргу (01.07.2009) останнє повинно було збільшити валовий дохід на 34 567 890 грн. у 4 кварталі 2009 року.

У той же час, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній матеріалами (зокрема, постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.05.2012 у справі № 2а-1870/729/12) за результатами господарської діяльності 2009 року у позивача утворилися збитки в сумі 432 048 013 грн., які були перенесені позивачем до валових витрат 2010 року у сумі 20% та в решті - до витрат 2011 року; у декларації з податку на прибуток за 2010 рік позивачем також було задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 128 597 739 грн. з подальшим перенесенням цих збитків до складу витрат 2011 року.

Таким чином, з огляду на збитковий характер діяльності Товариства протягом 2009-2010 років та факт перенесення цих збитків до наступних звітних періодів зменшення валового доходу позивача на 34 567 890 грн. не могло мати наслідком виникнення у позивача позитивного значення об'єкта оподаткування у жодному з перевірених податкових періодах, позаяк сума витрат (з урахуванням збитків) перевищувала суму зазначеного валового доходу.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000442250/0/40124, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 16 863 103 грн., у повному обсязі, з одночасним визнанням правомірним зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на 34 567 890 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 31.08.2012 № 0000462250/0/40126.

Що ж стосується питання правильності відображення позивачем у складі витрат 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування попередніх періодів, то це питання вже досліджувалося судами під час вирішення справи № 2а-1870/729/12, а відтак з урахуванням правил частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує повторного з'ясування.

Правильною є і надана судами правова оцінка доводам податкового органу щодо втрати позивачем права на використання залишку від'ємного значення ПДВ після спливу 1095 днів з часу його виникнення.

Так, на момент декларування Товариством від'ємного значення ПДВ в розмірі 4 346 500 грн. у декларації за жовтень 2008 року порядок повернення надміру сплаченого ПДВ було врегульовано Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

В силу вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону Україн «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Аналогічна за змістом норма міститься у пункті 102.5 статті 102 ПК.

Системне тлумачення наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що законодавцем встановлено граничний строк для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування, що, однак, не дає підстави для обмеження цим строком права платника на зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування шляхом зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів, якщо заява про таке відшкодування подана своєчасно.

На обґрунтування правомірності донарахування позивачеві оспорюваної суми штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб ДПІ послалася на факт наявності у Товариства податкового боргу з цього податку, який виник за період з 01.11.2011 по 31.03.2012 та є підставою для притягнення позивача до відповідальності в порядку статті 127 ПК.

Відхиляючи ці доводи податкового органу як необґрунтовані, суди зазначили, що вказані штрафні санкції були нараховані позивачеві у період дії мораторію на задоволення вимог його кредиторів, введеного у зв'язку з порушенням провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство Товариства ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011. При цьому суди цілком об'єктивно виходили з того, що правова сутність мораторію, визначена у статтях 1, 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», виключає можливість застосування до підприємства-боржника штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) .

Твердження ДПІ про те, що дія мораторію не поширюється на заборгованість Товариства з податку з доходів фізичних осіб, позаяк ця заборгованість має поточний характер в силу погашення податкового боргу, який утворився до час введення мораторію, за рахунок поточних платежів (у рамках реалізації повноважень податкового органу, передбачених пунктом 87.9 статті 87 ПК щодо зарахування сплачених платником коштів на погашення податкового боргу та податкових зобов'язань у порядку календарної черговості їх виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником) , не спростовують наведеного висновку попередніх судових інстанцій.

Адже пунктом 87.10 статті 87 ПК визначено, що з моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов'язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.

Отже, податковий борг, який утворився до початку дії мораторію, належить до конкурсних зобов'язань боржника та не може перейти до категорії поточних зобов'язань внаслідок застосування податковим органом правил погашення податкового боргу, визначених у пункті 87.9 статті 87 ПК.

На обґрунтування правомірності застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 3740 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 31.08.2012 № 0001752240/40066 ДПІ послалася на факт порушення Товариством вимог пунктів 9, 10, 11 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» внаслідок незабезпечення зберігання контрольних стрічок протягом законодавчо установленого терміну та невиконання щоденного друку фіскальних звітних чеків, а також внаслідок невикористання позивачем режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Скасовуючи зазначене податкове повідомлення-рішення в частині накладення на позивача 3145 грн. штрафу, суди зазначили, що факти вчинення викладених в акті перевірки порушень Товариством правил здійснення розрахункових операцій підтверджуються документально та позивачем не спростовані, однак розмір застосованих до позивача штрафних санкцій не відповідає розміру, визначеному Законом.

Так, суди зазначили, що згідно з пунктом 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі невиконання щоденного друку фіскального звітного чека або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій за рішенням відповідних органів державної податкової служби України до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Визначаючи порядок застосування цього заходу відповідальності, суди послалися на те, що орган державної податкової служби України може застосувати лише одну фінансову санкцію у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від кількості випадків невиконання щоденного друку фіскального звітного чека та/або його незберігання в книзі обліку розрахункових операцій, виявлених під час перевірки суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції за товари (послуги).

Аналогічно до суб'єкта господарювання застосовується і штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в порядку пункту 5 статті 17 названого Закону за незбереження контрольних стрічок протягом трьох років незалежно від їх кількості.

Таке тлумачення наведених норм Закону цілком відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій ним, зокрема, у постановах від 16.04.2013 у справі № 21-89а13 та від 04.06.2013 у справі № 21-155а13, в яких Верховний Суд України зазначив, що не виконуючи протягом певного періоду обов'язок щодня друкувати фіскальний звітний чек, суб'єкт підприємницької діяльності вчиняє продовжуване порушення, а не зберігаючи роздрукований чек у книзі обліку розрахункових операцій - триваюче.

Крім того, суди зазначили, що сума штрафної санкції, застосованої на підставі пункту 6 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості, становить п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн., а не 170 грн., як помилково було визначено ДПІ.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про незаконність податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0001752240/40066 в частині притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 3145 грн.

По епізоду донарахування позивачеві екологічного податку в оспорюваній сумі суди встановили, що позивачем було занижено обсяги відходів (ламп люмінесцентних). Так, суди, встановивши кількість утворених та утилізованих залишків відходів та періоди їх розміщення, дійшли висновку про заниження Товариством екологічного податку на відповідну суму, відмовивши у цій частині позовних вимог.

При цьому посилання позивача на черговість утилізації відходів обґрунтовано були відхилені судами, позаяк за змістом підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПК об'єктом та базою оподаткування є обсяги та види (класи) розміщених відходів, крім обсягів та видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання. Оскільки черговість утилізації люмінесцентних ламп фактично не впливає на кількість розміщених відходів у певному звітному періоді, то підстави для висновку про залежність бази та об'єкта оподаткування екологічним податком від того, які саме лампи утилізувалися в першу чергу (залишки попередніх періодів чи ті, що утворилися у звітному) відсутні.

В іншій частині судові акти учасниками провадження не оскаржуються, тоді як судом касаційної інстанції не виявлено порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданих скаргах.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти, частково задовольнивши касаційні вимоги Товариства та ДПІ.

З огляду на реорганізації відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником - державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби її правонаступником - державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області.

2. Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" та державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити частково.

3. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 у справі № 2а-1870/7721/12 змінити.

4. Позов задовольнити частково. Скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00005317-50/40049, № 0000431550/0/40187, № 0000441550/0/40188, № 0000472250/0/40127 та № 0000442250/0/40124 у повному обсязі; а також податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 00001752240/40066 в частині застосування до публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" 3145 грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000462250/0/40126 в частині зменшення позивачеві від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 429 560 676 грн.; в іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
06.08.2013
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
№ 2а-1870/7721/12
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційні скарги платника та контролюючого органу задовольнити частково окремі податкові повідомлення-рішення скасувати у повному обсязі, інші - в частині застосування до платника  штрафних санкцій та зменшення позивачеві від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток; в іншій частині позову відмовити. Рішення судів попередніх інстанцій змінити. 
Подальше оскарження
Ухвала Вищого адміністративного суду України в подальшому не оскаржувалася. 
Замовити персональну презентацію