Постанова Вищого адміністративного суду України від 06.11.2013 у справі № 2а-18822/11/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/31513/12

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддя Костенко М.І. - головуючий,

судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Луцак А.В.,

та представників сторін:

позивача - Ричека В.В.,

відповідача - Перепелюка О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012

у справі № 2а-18822/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан Лізинг" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2012 позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.08.2011 № 0000402210. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з того, що у перевіреному періоді позивачеві не сплачувалися проценти або комісії саме у складі лізингових платежів, у зв'язку з чим відсутні підстави кваліфікувати частину цих платежів як таку, що отримана від неоподатковуваної операції.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 назване рішення суду першої інстанції залишено без змін з посиланням на те, що чинне податкове законодавство не містить формули розподілу ПДВ у ціні придбаних послуг на частки в залежності від їх подальшого використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства (зокрема, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.2.2 пункту 3.2 статті 3, підпункту 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх судових інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги та поданих Товариством заперечень, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2011. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 19.07.2011 № 70/22-10/32960732 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.08.2011 № 0000402210, згідно з яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 420 463,75 грн. (у тому числі 336 371 грн. за основним платежем та 84 092,75 грн. за штрафними санкціями) .

Підставою для зазначеного нарахування слугував висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі придбаних послуг, які в подальшому використовувалися Товариством в неоподатковуваних операціях.

Так, під час перевірки ДПІ було встановлено, що у перевіреному періоді позивачем здійснювалися операції з придбання різного виду послуг (орендних, аудиторських, нотаріальних, юридичних, послуг з фінансового та з юридичного аналізу потенційних лізингоодержувачів, з пошуку клієнтів), які в подальшому були використані Товариством для здійснення операцій з передачі основних фондів у фінансовий лізинг третім особам (клієнтам).

При цьому усі суми ПДВ, пред'явлені позивачеві до сплати постачальниками у ціні вказаних послуг, були включені Товариством до податкового кредиту без врахування частки їх використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях платника є однією з визначальних умов віднесення ПДВ у ціні цих послуг до податкового кредиту платника.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 названого Закону операції платників податку з передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача визнано об'єктом оподаткування ПДВ.

У той же час за змістом підпункту 3.2.2 пункту 3.2 цієї ж статті Закону не є об'єктом оподаткування операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об'єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

Правова конструкція фінансового лізингу наведена, зокрема, у Законі України «Про фінансовий лізинг». Так, у частині другій статті 1 цього Закону визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) .

Згідно з частиною другою статті 16 цього ж Закону лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У підпункті 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» фінансовий лізинг визначено як господарську операцію фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

При цьому однією з кваліфікуючих ознак операції з фінансового лізингу Законом визначено те, що сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу.

Аналіз наведених законодавчих положень свідчить на користь висновку про те, що структура лізингового платежу за договором фінансового лізингу включає відшкодування вартості майна, переданого у лізинг, та відсотки, що сплачуються лізингоодержувачу за лізинговою угодою.

Наведене, в свою чергу, підтверджує правильність правової позиції податкового органу по справі відносно того, що при здійсненні господарської операції з фінансового лізингу платник одночасно здійснює оподатковувані операції (передача об'єкта у фінансовий лізинг) та операції, що не є об'єктом оподаткування ПДВ (нарахування та сплата процентів у складі лізингового платежу) .

Згідно ж з підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як вірно зазначив апеляційний суд, Закон не містить спеціального алгоритму розподілу ПДВ у складі придбаних платником послуг на частки їх використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях при здійсненні фінансового лізингу. Втім у розглядуваному випадку, як вбачається з установлених судами обставин справи, усі спірні витрати були понесені позивачем у зв'язку з придбанням послуг, які використовувалися в операціях фінансового лізингу, що оподатковуються частково. А відтак податковим органом було цілком правомірно розподілено ПДВ у ціні цих послуг пропорційно питомій вазі їх використання в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях платника, що обумовлює законність донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з ПДВ.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову Товариства.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником - державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 у справі № 2а-18822/11/2670 скасувати.

4. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
06.11.2013
ПІБ судді:
Костенко М.І.
Реєстраційний № рішення
2а-18822/11/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Касаційну скарга контролюючого органу задоволено, постанови судів першої та апеляційної інстанцій скасовано.
Подальше оскарження
Рішення касаційної інстанції у даній справі у Верховному Суді України не переглядалось.
Замовити персональну презентацію