Постанова Вищого адміністративного суду України від 01.07.2014 у справі № 2а-9900/09/2670
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2014 р. м. Київ К-35386/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Сіроша М.В., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010

у справі № 2а-9900/09/2670

за позовом Підприємства з іноземною інвестицією в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS-Україна"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення в частині, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2009 року Підприємство до суду оскаржило податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009 № 00029623/02/0 в частині визначення позивачеві державним податковим органом суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 209 474,00 грн. та фінансових санкцій - 95 872,40 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" . Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю обмежень, визначених на законодавчому рівні, щодо віднесення до складу валових витрат виплат, що пов'язані з оплатою факторингових операцій.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивовані положеннями Цивільного кодексу України та тим, що відповідно до абз. "є" п. 25 Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , затверджених Постановою верховної Ради України від 27.06.1995 № 247/95-ВР, до переліку інших витрат віднесені витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно - фінансових установ, включаючи плату за розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що понесені позивачем витрати у вигляді відсотків по факторинговим операціям не можуть бути віднесені до валових витрат, оскільки факторингова операція не підпадає під визначення фінансового кредиту, наведеного у пп. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , а сплачені відсотки у межах договору факторингу не є процентами відповідно до п. 1.10 ст. 1 вказаного Закону. Також, на думку скаржника, застосування до вказаних правовідносин Правил застосування Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" , затверджені Постановою верховної Ради України від 27.06.1995 № 247/95-ВР, які було видано до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в первинній його редакції є неправомірним, оскільки донарахування за актом проведено на підставі того ж Закону, але у редакції від 22.05.1997 № 283/97-ВР.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.03.2009, за підсумками якої складено акт від 29.07.2009 № 9096/23-02/25274129. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009 № 00029623/02/0, яке оскаржується позивачем в частині.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення пп. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (втратив чинність з 01.01.2013). Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що понесені Підприємством витрати у вигляді процентів за користування факторингом та комісії за управління заборгованістю на підставі договорів факторингу від 24.09.2007, від 11.10.2007, від 04.08.2008, від 28.03.2007, укладених з банківською установою, не відповідають ознакам процентів, наведеним у п. 1.10 Закону № 334/94-ВР і тому не можуть бути віднесені до складу валових витрат згідно пп. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 цього Закону.

Дійсно, з урахуванням вимог ст. 1077, ст. 1079 Цивільного кодексу України, ст. 47 Закону України від 07.12.2000 № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" за своєю суттю факторинг є різновидом уступки права вимоги з комплексом фінансових послуг, а операція з факторингу, як випливає із ст. 4 Закону України від 12.07.2001 № 2664-ІІІ "Про фінансові послуги та державне регулювання і ринків фінансових послуг", вважається фінансовою послугою, яка придбавається платником.

Водночас, в основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків.

Як вбачається з обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, по суті позивач відступив право вимоги боргу третьої особи на користь другого кредитора за плату у вигляді комбінації прямої винагороди за факторингові послуги шляхом нарахування процентів на суму грошових коштів, що надаються фактором, та у вигляді дисконту від номіналу заборгованості, що відступається (шляхом визначення ціни переданого вимоги в меншому розмірі, ніж номінал вимоги).

На момент виникнення спірних правовідносин Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено спеціальних правил оподаткування операцій з відступлення права вимоги.

Водночас, відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" факторингом є операція з переуступки першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

Отже, наявність компенсації за уступку платником податку - кредитором права вимоги боргу іншій особі свідчить на користь того, що така операція є операцією з продажу.

Пунктом 1.31 ст. 1 Закону № 334/94-ВР установлено, що продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за оплату або компенсацію, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 цього Закону вважаються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Під матеріальними активами розуміються основні фонди та оборотні активи у будь-якому вигляді, що відрізняється від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів (п. 1.1 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).

В свою чергу, відповідно до пп. 1.2, 1.4, 1.5 ст. 1 та пп. 8.2.1 ст. 8 Закону право вимоги боргу (дебіторська заборгованість) платника податку не відноситься до основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів або деривативів, а визначення поняття "оборотні активи" не визначено.

Оскільки Закон не містить визначення терміну "оборотні активи" при класифікації матеріальних активів як оборотних слід керуватись відповідними нормативно-правовими актами з питань бухгалтерського обліку.

За п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України 31.03.1999 № 87 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за № 396/3689, оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому, згідно з додатком до вищезазначеного Стандарту, довгострокова дебіторська заборгованість вважається необоротним активом, а інша дебіторська заборгованість вважається оборотним активом.

Враховуючи вищезазначене, уступка вимоги недовгострокового боргу вважається продажем товару.

Віднесення до складу валових витрат збитків від факторингових операцій (перевищення суми, сплаченої клієнту над сумою, отриманою від боржника) чинним законодавством на момент виникнення спірних правовідносин не передбачалось.

Наведені обставини справи свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції та апеляційного суду щодо визнання незаконним оспорюваного податкового повідомлення - рішення податкової служби в частині нарахування позивачеві суми податку на прибуток та санкцій за його несплату, яка оскаржувалась.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010 у справі № 2а-9900/09/2670 скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позову Підприємства з іноземною інвестицією в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS-Україна" відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної постанови, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді М.В. Сірош, Т.М. Шипуліна

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
01.07.2014
ПІБ судді:
Карась О.В.
Реєстраційний № рішення
2а-9900/09/2670
Інстанція
Касаційна
Резолютивна частина
Суд касаційної інстанції задовольнив скаргу контролюючого органу. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог платника.
Подальше оскарження
Рішення не переглядалося у Верховному Суді України.
Замовити персональну презентацію