Постанова Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі № 21-82а15

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради (далі – Управління)

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі – ОДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У липні 2010 року Управління звернулося до суду з позовом, у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 22 квітня 2010 року № 0000702304/0/25972.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що при прийнятті рішення відповідач не взяв до уваги той факт, що Управління є органом, уповноваженим укладати договори оренди, а не орендодавцем майна комунальної власності. В договорах оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, Управління є уповноваженим органом щодо укладення договорів оренди.

Позивач вважає, що контролюючий орган також допустив ряд суттєвих невідповідностей та порушень вимог Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР): зокрема, згідно з підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 статті 3 цього Закону Управління не є об'єктом оподаткування операцій з передачі майна у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг, а отже, не порушувало пункт 1.4 статті 1, підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункт 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР і не занижувало сплату податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 3 758 993 грн.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 15 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2014 року, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 1.4 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування заяви додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2013 року
(справа № К-44972/09), яка, на думку Управління, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ з огляду на те, що операції з оплати вартості послуг за договорами оренди комунального майна є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому Управління як уповноважений орендодавець і управлінець майном на підставі делегованих повноважень неправомірно виставляло рахунки орендарям комунальної власності без включення ПДВ.

У судовому рішенні, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи наявність неоднакового правозастосування, касаційний суд дійшов висновку про неправомірність донарахування позивачу податкового забов'язання з ПДВ, оскільки управління майна комунальної власності Сумської міської ради відчужувало та передавало в оренду майно, яке не є об'єктом його власності, на підставі відповідних рішень міської ради, виконуючи делеговані повноваження. Водночас суди встановили, що позивач укладав договори оренди та купівлі-продажу комунального майна, з яких визначалися суми ПДВ з оренди та продажу перераховувалися орендарями та власниками об'єктів нерухомості до Державного бюджету України.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков, П.В. Панталієнко, М.І. Гриців, О.Б. Прокопенко, О.А. Коротких, І.Л. Самсін, О.В. Кривенда, О.О. Терлецький, В.Л. Маринченко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
31.03.2015
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-82а15
Резолютивна частина
У задоволені заяви платника податків відмолено.
Подальше оскарження
Це рішення Верховного Суду України є остаточним і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію