Постанова Верховного Суду України від 30.10.2012 у справі № 21-285а12

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., −

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів» (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство «Миколаївський комбінат хлібопродуктів»; далі – Товариство)

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі – СДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2007 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2007 року № 00008040/0, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 300 687 грн 33 коп., у тому числі: за основним платежем – 100 229 грн 11 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями – 200 458 грн 22 коп., у зв'язку з порушенням пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР) та пунктів 1, 2, 3 статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Латвійської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і на майно (ратифікована Україною 12 липня 1996  року Законом № 331/96-ВР та набула  чинності для України 21 листопада 1996 року; далі – Конвенція), внаслідок чого занижено податок на прибуток іноземних юридичних осіб.

Господарський суд Миколаївської області постановою від 25 лютого 2008 року позов Товариства задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення  від 12 грудня 2007 року № 00008040/0.

Одеський апеляційний адміністративний суд  постановою від 12 березня 2009 року зазначену постанову господарського суду скасував і прийняв рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 квітня 2012 року цю постанову апеляційного адміністративного суду залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Вищий  адміністративний суд України, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив із того, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами від 27 жовтня 2003 року № KL-75/2003 та 15 грудня 2005 року № KL-97/2005 A/S «TRASTA KOMERCBANKA» резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних  угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватись як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону  № 334/94-ВР.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС), Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 квітня 2012 року.

На обґрунтування заяви Товариство додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 січня 2012 року (справа № К-55819/09), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, а саме: пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР, пунктів 1, 2 статті 11 Конвенції.

Зокрема, у цьому рішенні касаційний суд погодився з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо виключення податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки відповідно до пункту 1 статті 11 Конвенції доходи, виплачені Товариством резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись у договірній державі.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР, пунктів 1, 2 статті 11 Конвенції під час вирішення спорів щодо сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів виходить із такого.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС мотивом перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи,   отримані  нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Пунктом 13.2 статті 13 цього Закону передбачено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3–13.6, зобов'язані  утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Нормами міжнародного права, а саме пунктами 1 і 2 статті 11 Конвенції, визначено, що проценти, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. При цьому механізм усунення подвійного оподаткування передбачено статтею 24 цієї Конвенції.

Випадки, коли проценти, які виникають у Договірній Державі, мають звільнятися від оподаткування в цій Державі, передбачено пунктом 3 статті 11 Конвенції. Зокрема, це стосується процентів, якщо вони одержуються і дійсно належать Уряду другої Договірної Держави, включаючи його політико-адміністративні підрозділи і місцеві органи влади, Центральний банк або будь-яку фінансову установу, що повністю належить цьому Уряду, або проценти, які одержуються за позиками, що гарантуються цим Урядом.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суд зробив висновок, що проценти, сплачені позивачем за кредитними договорами резиденту Латвійської Республіки, можуть оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами. Положення статті 11 Конвенції не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону  № 334/94-ВР.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про безпідставність вимог Товариства щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні його заяви слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Миколаївський комбінат хлібопродуктів»  відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, П.В. Панталієнко, О.Б. Прокопенко

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
30.10.2012
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-285а12
Резолютивна частина
Верховний Суд України відмовив у задоволення заяви платника, оскільки судом касаційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права.
Подальше оскарження
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена.
Замовити персональну презентацію