Постанова Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі № 21-417а14

Державний герб України

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі – СДПІ)

до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – Банк), приватної фірми «Орнатус» (далі – Фірма)

про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

СДПІ звернулася до суду з адміністративним позовом до Банку та Фірми про стягнення суми заборгованості по 338 податкових векселях по податку на додану вартість (далі – ПДВ) на загальну суму 11 444 137 грн 13 коп., що були видані Фірмою під час здійснення операції з імпорту товарів на митну територію України у грудні 2006 року та лютому 2007 року.

Між Банком та Фірмою (векселедавець) укладено Генеральний договір від 19 квітня 2005 року № А3/05 (далі – договір), предметом якого є надання векселедавцем простих векселів, що емітовані ним на користь СДПІ згідно з реєстром, а Банк оформлює вексельне поручительство (аваль) по вексельному зобов'язанню наданих векселів. Відповідно до підпункту 2.1.9 договору векселедавець зобов'язаний оплатити векселі в зазначений строк та надати письмове підтвердження податкових органів України про погашення авальованих банком за цим договором векселів.

Сума, на яку Фірма видала податкові векселі, включена нею до складу податкових зобов'язань в деклараціях з ПДВ за грудень 2006 року, січень–березень 2007 року на погашення векселів. Декларації з ПДВ за вказаний період позивач прийняв без зауважень.

Окрім цього, господарський суд Харківської області ухвалою від 11 січня 2012 року у справі № 5023/7301/11 про визнання банкрутом Фірми затвердив реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника, серед яких СДПІ відсутня.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 2 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовив у повному обсязі.

Залишаючи позовні вимоги СДПІ без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що Фірма правомірно включила суму зобов'язань по податкових векселях до складу податкових зобов'язань за звітний період, у якому відбулися операції з імпорту товарів, оскільки платник податку має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язань за такими векселями.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким позов СДПІ задовольнив частково: постановив стягнути з Банку суму заборгованості Фірми по 338 податкових векселях на загальну суму 11 444 137 грн 13 коп., що були видані при імпорті товарів на митну територію України у грудні 2006 року та лютому 2007 року. У задоволенні позову до Фірми апеляційний суд відмовив.

Не погоджуючись із постановою Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2014 року, Банк звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 11.5 статті 11 Закону України від 3 квітня 1997 року № 169/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 169/97-ВР) та абзацу п'ятого пункту 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року № 1104 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Порядок випуску, обігу та погашення векселів) .

На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права Банк послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року та 24 жовтня 2013 року (справи №№ К-55590/09, К/9991/47077/11 відповідно), у яких касаційний суд у подібних правовідносинах залишив без задоволення позовні вимоги державних податкових інспекцій.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалюючи рішення від 21 липня 2014 року про допуск цієї справи до провадження Верховного Суду України, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 14 листопада 2012 року та 24 жовтня 2013 року (справи №№ К-55590/09, К/9991/47077/11 відповідно) по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 11.5 статті 11 Закону № 169/97-ВР та абзацу п'ятого пункту 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів.

У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й касаційний суд, дійшов висновку про необхідність стягнення з Банку суми заборгованості Фірми по 338 податкових векселях з огляду на те, що відповідно до абзацу п'ятого пункту 19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити податковий вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку суми бюджетного відшкодування, підтвердженого органом державної податкової служби, згідно з поданою ним письмовою заявою. Проте спірні векселі Фірми не були погашені за рахунок бюджетного відшкодування у строк, протягом якого видавалися податкові векселі, а Фірма не мала підтверджену податковим органом у встановленому порядку суму бюджетного відшкодування для кожного податкового векселя. Згідно з пунктом 11.5 статті 11 Закону № 169/97-ВР комерційний банк зобов'язаний оплатити податковий вексель у разі його непогашення платником у строк. Оскільки Банк взяв на себе відповідальність за оплату податкових векселів Фірми, які не сплачені ним у строк, то заборгованість перед бюджетом за цими векселями підлягає стягненню з Банку.

Проте в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року, на яку в своїй заяві посилається Банк, суд встановив, що оскільки податкові векселі строком погашення 23 та 27 червня 2007 року були включені відкритим акціонерним товариством «Київське автотранспортне підприємство 13061» до складу податкових зобов'язань у податковій декларації з ПДВ за травень 2007 року, то вони вважаються погашеними, у зв'язку з чим зобов'язання акціонерного банку «Таврика» платити за авальованими ним простими векселями припинилися.

У судовому рішенні Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року, на яке також посилається заявник, суд дійшов висновку, що право на погашення зобов'язання за податковим векселем за рахунок сум бюджетного відшкодування виникає за умови, що на дату поставки податкового векселя митному органу платник податку має підтверджену суму бюджетного відшкодування, яка не менше суми зобов'язання за векселем. Оскільки суди встановили, що дочірнє підприємство «Корецький цукровий завод» акціонерного товариства закритого типу «Фаворит» на момент поставки податкових векселів митному органу мало підтверджену суму бюджетного відшкодування, яка могла бути зарахована в погашення векселів, то суд відмовив у задоволенні касаційної скарги Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що касаційний суд ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Таким чином, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то у задоволенні заяви Банку слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців, М.Б. Гусак, О.А. Коротких, О.В. Кривенда, В.Л. Маринченко, О.Б. Прокопенко, О.О. Терлецький

comments powered by HyperComments
close icon
Інформація про документ

Дата ухвалення
30.09.2014
ПІБ судді:
Кривенко В.В.
Реєстраційний № рішення
21-417а14
Резолютивна частина
У задоволенні заяви платника відмовлено.
Подальше оскарження
Постанова Верховного суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Замовити персональну презентацію